Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 лютого 2024 року

у справі «СТОРОЖУК ТА КОНОНОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявами №№ 13577/16 та № 48768/16

Щодо непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження з боку працівників правоохоронного органу

Фабула справи: заявники посилалися, зокрема, на статтю 3 Конвенції та стверджували, що вони зазнали жорстокого поводження працівників міліції, а розслідування їхніх скарг було неефективним.

Пан А.М. Сторожук (заява № 13577/16) також скаржився, зокрема, за пунктом 1 статті 5 Конвенції, що 21 вересня 2010 року його свавільно затримали, надягнули на нього кайданки, тримали у службовому автомобілі працівників міліції, а потім доправили до наркологічного диспансеру без будь-яких на те підстав і належного документування.

Пан К.С. Кононов (заява № 48768/16) також скаржився за пунктом 3 статті 5 Конвенції на надмірну тривалість тримання його під вартою під час розслідування та судового розгляду його кримінальної справи, а також за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього.

Правове обґрунтування: розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див. рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81 – 90 та 114 – 123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження стверджуваних тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження про жорстоке поводження виявляться правдивими.

З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не вказували на серйозні спроби встановити відповідні факти.

Суд зазначає, що в згаданому рішенні у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173 – 180) він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що вони є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

Висновки: Суд вважає, що наведені заявниками описи обставин стверджуваного жорстокого поводження з ними є детальними та послідовними. Тоді як деякі скарги не підтверджені медичними або іншими об’єктивними доказами, результати розслідувань з огляду на їхні численні недоліки не спростували скарги заявників, що вони стали потерпілими від жорстокого поводження працівників правоохоронних органів. За цих обставин і з огляду на обов’язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції, Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявниками.

Цих висновків достатньо для встановлення Судом, що заявники зазнали жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції) у зв’язку зі скаргою, висунутою паном А.М. Сторожуком у заяві № 13577/16, (п. 3 ст. 5 Конвенції)у зв’язку зі скаргою на тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження щодо заявника, висунутою паном К.С. Кононовим у заяві № 48768/16, право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) у зв’язку зі скаргою на тривалість кримінального провадження, висунутою паном К.С. Кононовим у заяві № 48768/16.

Ключові слова: заходи забезпечення кримінального провадження, недозволені методи розслідування, обмеження свободи