Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 січня 2024 року

у справі «МИРОНЮК ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявою № 10853/16 та двох інших

Щодо непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами

Фабула справи: заявники скаржилися на непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами, або за обставин, які виключають причетність представників держави. Вони посилалися, прямо або по суті, на статтю 3 Конвенції.

28.09.2013 на першого заявника напала група приватних осіб. У нього був перелом нижньої щелепи та розрив лівої барабанної перетинки. 29.09.2013 заявник звернувся із заявою до відділу міліції. 22.11.2013 було порушено кримінальну справу за фактом нанесення заявнику тілесних ушкоджень. 18.08.2014 та 01.04.2015 прокуратура Києво-Святошинського району визнавала бездіяльність слідчого у справі заявника. 26.06.2015 Києво-Святошинський районний суд визнав, що з 12.01.2014 жодних слідчих дій не проводилося і жодного прогресу у розслідуванні досягнуто не було. У зв’язку з цим суд встановив двомісячний строк для закінчення досудового розслідування. У зв’язку з невиконанням слідчим наданих вказівок 29.01.2016 щодо нього порушили кримінальне провадження. 24.01.2018, 16.04.2018 та 24.05.2018 представник заявника повідомляв Суд про відсутність прогресу у справі. Вбачається, що провадження усе ще триває.

01.10.2015 другого заявника, працівника міліції, під час виконання службових обов’язків побив пан У. з іншими приватними особами. Того ж дня за фактом події було порушено кримінальну справу. 05.11.2015 було проведено судово-медичну експертизу, за результатами якої встановили, що у заявника був струс мозку та синець лівого ока. 11.04.2017, 19.04.2017 та 05.05.2017 прокурор визнавав затяжний характер розслідування. Він також повідомив заявнику, що під час розслідування було встановлено причетність до побиття, окрім У., інших осіб, для встановлення яких були проведені слідчі дії. 22.05.2017 та 06.06.2017 кримінальне провадження закривали у зв’язку з відсутністю складу злочину. 06.06.2017 та 14.06.2017 відповідно ці постанови про закриття кримінального провадження скасовувалися як передчасні у зв’язку з непроведенням усіх необхідних слідчих дій. Зокрема, згідно з постановою від 14.06.2017 слідчий не розшукав свідків, не встановив усі обставини злочину, не оглянув місце події та прилеглу територію для виявлення камер відеоспостереження з метою вилучення відповідних відеозаписів тощо. 31.10.2017 заявника додатково повідомили, що слідчих мали притягнути до дисциплінарної відповідальності за невиконання своїх обов’язків у його справі. 13.07.2018 У. обрали покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, але звільнили від відбування покарання з випробуванням на строк два роки. Згідно з твердженнями заявника, хоча було встановлено, що до його побиття були причетні інші особи, жодного прогресу щодо їхнього встановлення не було.

10.02.2011 під час бійки з А. на зупинці третій заявник – незряча особа – отримав тяжке ножове поранення в живіт. Пізніше подію було перекваліфіковано на завдання неумисного тілесного ушкодження, отриманого під час падіння заявника на А. Проте докази, у тому числі ніж, працівники поліції втратили. Апеляційний суд сім разів повертав справу на новий розгляд у зв’язку з процесуальними недоліками під час досудового розслідування (неодноразово не встановлювалися фактичні обставини справи, заявнику не надався доступ до матеріалів справи) та провадження у суді першої інстанції (неодноразово не розглядалися докази у справі, у тому числі втрачені речові докази, неодноразово не наводилося обґрунтування), доки кримінальне провадження не було остаточно закрито у зв’язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності 27.01.2020, а А. звільнено від кримінальної відповідальності. 02.02.2021 Верховний Суд залишив цю ухвалу без змін.

Правове обґрунтування: насамперед Суд зазначає, що відповідне жорстоке поводження підпадає під сферу дії статті 3 Конвенції. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції вимагає від органів державної влади проведення ефективного офіційного розслідування стверджуваного жорстокого поводження, навіть якщо таке поводження було вчинено приватними особами (див. рішення у справах «M.C. проти Болгарії» (M.C. v. Bulgaria), заява № 39272/98, пункт 151, ЄСПЛ 2003-XII та «Денис Васільєв проти Росії» (Denis Vasilyev v. Russia), заява № 32704/04, пункт 99, від 17 грудня 2009 року). Мінімальні стандарти ефективності, наведені у практиці Суду, включають у себе вимоги, що розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а уповноважені органи державної влади повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Менешева проти Росії» (Menesheva v. Russia), заява № 59261/00, пункт 67, ЄСПЛ 2006-III).

Процесуальні вимоги статті 3 Конвенції виходять за межі стадії досудового розслідування, коли розслідування призводить до вжиття юридичних дій у національних судах: провадження в цілому, у тому числі стадія судового розгляду, має відповідати вимогам статті 3 Конвенції. Це означає, що національні суди за жодних обставин не повинні допускати випадків, за яких завдані тілесні та моральні страждання залишатимуться безкарними. Це важливо для збереження громадської впевненості у принципі верховенства права і його підтримки, а також у попередженні будь-яких ознак толерантності органів державної влади до незаконних дій або співучасті у них (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Оккали проти Туреччини» (Okkalı v. Turkey), заява № 52067/99, пункт 65, ЄСПЛ 2006 XII (витяги)).

У керівній справі «Мута проти України» (Muta v. Ukraine), заява № 37246/06, від 31 липня 2012 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цих справах.

Висновки: розглядаючи факти цих справ у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що органи державної влади, які були уповноважені порушити та розслідувати кримінальні справи, насправді не намагалися оперативно та ретельно розслідувати їх, встановити факти та за потреби притягнути до відповідальності винних осіб.

Суд вважає, що у цих справах розслідування не відповідало критеріям ефективності.

Констатовані порушення: заборона катування у процесуальному аспекті (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: недоліки розслідування, принцип заборони катування, права потерпілих