Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 лютого 2024 року

у справі «MAROSLAVAC v. CROATIA»

за заявою № 64806/16

Щодо правомірності зобов'язання платника податків сплатити податок на прибуток за результатами податкової перевірки за попередні звітні періоди

Фабула справи: заявниця, яка є нотаріусом, скаржилась за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що податкова перевірка її фінансової діяльності була проведена з процесуальними порушеннями, а також на те, що її було зобов’язано сплатити податки за періоди, щодо яких держава втратила право на стягнення через сплив строків давності.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ зазначив, що рішення національних органів влади, яке зобов'язувало заявницю сплатити певну суму податку на прибуток, становило втручання в її право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, при тому розумінні, що таке втручання має розглядатися з точки зору правила другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції , згідно з яким держави мають право застосовувати закони, необхідні для забезпечення сплати податків (див. рішення у справах Gasus Dosier-und Fördertechnik GmbH v. the Netherlands, від 23 лютого 1995 року, § 59, Series A № 306; Špaček, s.r.o., v. the Czech Republic, № 26449/95, §§ 39 та 41, від 9 листопада 1999 року; та Burden v. the United Kingdom [GC], № 13378/05, § 59, ECHR 2008).

ЄСПЛ відзначив, що незважаючи на ненадання Адміністративним судом Республіки Хорватія чіткої відповіді на скаргу заявниці щодо закінчення строку давності у її справі, він не бачив підстав ставити під сумнів тлумачення та застосування національними судами відповідного законодавства у справі заявниці, вважаючи, що насамперед національні органи влади, зокрема суди, повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство (див., серед багатьох інших рішень, Centro Europa 7 S.r.l. and Di Stefano v. Italy [GC], № 38433/09, § 140, ECHR 2012), зокрема з огляду на те, що в питаннях оподаткування державам може бути надано додатковий ступінь свободи у здійсненні своїх фіскальних функцій відповідно до критерію законності.

У зв’язку з цим Суд звернув увагу, що у справі заявниці не відбулося переоцінки податкового зобов'язання за 2001 або 2002 роки. Така переоцінка обмежувалася наступними роками, починаючи з 2003 року, відповідно до діючого на той час податкового законодавства. ЄСПЛ зазначив, що рахунки та податкові декларації за 2001 та 2002 роки були дійсно перевірені, але лише з метою встановлення того, чи мали ці факти вплив на податкові зобов'язання за 2003 рік та будь-який наступний рік. ЄСПЛ зазначив, що питання того чи не перешкоджали цьому положенням про строк давності для визначення податкових зобов'язань та обсягу перевірок, як це зробили національні податкові органи та суди, є питанням тлумачення та застосування національного законодавства, яке Суд не вважав ані довільним, ані явно необґрунтованим в обставинах цієї справи. Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що у цій справі існувала достатньо чітка правова підстава для того, щоб зобов'язати заявницю сплатити податок на прибуток за 2003 рік.

Висновки: ЄСПЛ підкреслив, що суми несплаченого податку на прибуток, нарахованої пені за 2003 рік у розмірі приблизно 68 500 євро, а також застосована ставка податку у розмірі 20 % не могли вважатися непомірними з кількісної точки зору.

Крім того, на думку Суду у даній справі ніщо не вказувало на те, що стягнення такої суми податку на прибуток істотно підірвало б фінансове становище заявниці або становище її нотаріальної контори, а це один із факторів, яким Суд надає значення при оцінці того, чи було досягнуто справедливого балансу в конкретній справі.

Також Суд звернув увагу, що заявниця мала в своєму розпорядженні процесуальну гарантію, за допомогою якої вона могла оскаржити накладені суми, а саме можливість ініціювати процедуру судового перегляду. При цьому заявниця скористалася такою можливістю і змогла ефективно брати участь у відповідному провадженні та подати різні скарги до національних органів влади. Ніщо не свідчило про те, що процес прийняття рішень, які підтверджують стягнення оскаржуваної суми податків, був несправедливим або свавільним.

Таким чином, на переконання Суду, зобов'язання заявниці сплатити податок на прибуток за 2003 рік у вищезазначеній сумі було пропорційним заходом, який було вжито для досягнення законної мети – забезпечення сплати податків.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на захист власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: обов'язки платника податків, податковий тягар, захист права власності