Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 грудня 2023 року

у справі «NASKOV AND OTHERS v. NORTH MACEDONIA»

за заявою № 31620/15 і двох інших

Щодо порушення майнових прав осіб внаслідок скасування proprio motu рішення про остаточну реституцію, яким їм надавалося право власності на землю

Фабула справи: заявники скаржилися на те, що скасування proprio motu розпорядження про остаточну реституцію, яким їм надавалося право власності на землю, де були побудовані третіми особами автозаправна станція та господарські приміщення, порушило їхні майнові права, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд відзначив, що розпорядження про реституцію 2002 року наділило заявників правом власності на частину ділянок, експропрійованих у їх померлих попередників і сам факт того, що право власності в подальшому було припинено не перешкоджає тому, щоб воно розглядалося як «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. Beyeler v. Italy [GC], № 33202/96, § 105, ECHR 2000-I). Уряд погодився, що в ситуації заявників мало місце втручання, а тому ЄСПЛ з’ясував чи було оскаржуване втручання законним та чи було воно пропорційним переслідуваній законній меті.

Незважаючи на те, що приватні будівлі вже були побудовані на момент початку адміністративного виконавчого провадження, ЄСПЛ зауважив, що відповідно до національного законодавства у процедурі реституції важливим є стан землі на дату подачі вимоги про реституцію. Згідно з встановлених обставин, на момент подачі заявниками своєї заяви, земельна ділянка не була забудована. Сама по собі наявність дозволу на будівництво до подачі заяви не має значення для права власності, як це визначено у Законі про реституцію. Відповідно, як встановили національні суди після набрання чинності розпорядженням про реституцію 2002 року, всі подальші будівельні роботи на даних земельних ділянках здійснювались всупереч вимогам статті 72 Закону про реституцію. Крім того, у відповідності до положень Закону про реституцію, висновків Верховного суду та Конституційного суду майно, на яке поширює свою дію розпорядження про реституцію, не може бути відчужене після набрання чинності Законом.

Однак, незважаючи на вищевикладене, ЄСПЛ зауважив, що під час адміністративного виконання розпорядження про реституцію відбулися зміни у правозастосуванні внутрішнього законодавства. Так, розпорядження про реституцію 2002 року було визнано частково недійсним Комісією з питань реституції proprio motu у 2014 році – через 12 років після його первісного прийняття на основі його юридичної та фактичної неможливості виконання (через те, що за цей час на ділянці були побудовані приватні споруди). ЄСПЛ також звернув увагу, що інспекція на місці була проведена через 8 років після подачі заяви про реституцію та стала підставою для скасування розпорядження. Однак такий висновок суперечить рішенням адміністративних судів та Верховного суду по даній справі та був непередбачуваним для заявників, які мали правомірне очікування, що в ході адміністративного провадження їм у кінцевому підсумку повернуть землю. У зв’язку з цим ЄСПЛ не міг не звернути увагу на те, що Вищий адміністративний суд у своєму рішенні від 21 жовтня 2015 року проігнорував свої попередні доводи з даного питання та не пояснив підстав для своїх міркувань. ЄСПЛ нагадав, що його прецедентна практика покладає на органи влади обов’язок надавати більш обґрунтований виклад підстав, що виправдовують такий відступ від попереднього рішення (див. Atanasovski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, № 36815/03, § 38, від 14 січня 2010 року).

Також не можна не врахувати, що заявники вживали ряд заходів, в тому числі шляхом подачі заяви про реституцію з метою запобігання будівництва господарських приміщень на ділянці, яка стала предметом спору про реституцію, і влада не могла не знати про даний факт. Бездіяльність органів влади призвела до будівництва двох приватних будівель, незважаючи на те, що відносно даних ділянок здійснювалося провадження про реституцію і у відповідності до норм Закону вони не могли відчужуватися. Крім того, право на користування земельними ділянками, належне компанії G. D. було скасовано. З цього приводу Конституційний суд підкреслив, що метою Закону про реституцію є захист інтересів колишніх власників та її правонаступників, а також захист майна, конфіскованого державою, а не інтересів користувача такого майна. Він також зазначив, що право третіх осіб на використання землі не може конкурувати з конституційно охоронюваним правом власності колишніх власників.

Висновки: ЄСПЛ вказав, що скасування остаточного розпорядження про реституцію 2002 року у даній справі за результатами провадження про адміністративне виконання порушило правомірне очікування заявників щодо обов’язкового виконання розпорядження і позбавило їх можливості отримати у власність майно, на яке вони законно розраховували. З огляду на достатність вищевикладених міркувань, ЄСПЛ виснував, що втручання у майнові інтереси заявників порушувало принцип законності та не могло вважатися передбачуваним відповідно до принципів Конвенції. Отже, воно було несумісним з правом заявників на мирне володіння своїм майном.

Констатовані порушення: захист власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: порушення права власності, захист майнових прав, підстави набуття земельних прав