Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 лютого 2024 року

у справі «DANILEŢ c. ROUMANIE»

за заявою № 16915/21

Щодо неправомірності накладення дисциплінарного стягнення на суддю у зв’язку з розміщенням ним на своїй сторінці у Facebook повідомлень, які могли підірвати репутацію та довіру до судової влади

Фабула справи: справа стосувалася дисциплінарного стягнення, накладеного на суддю Національною комісією судової та юридичної служби за публікацію двох повідомлень у своєму акаунті у Facebook.

Заявник скаржився на порушення його права на свободу вираження поглядів (стаття 10 Конвенції). Він також стверджував, що дисциплінарне стягнення завдало шкоди його соціальній та професійній репутації та негативно вплинуло на його кар'єру (стаття 8 Конвенції).

Заявник, Vasilică-Cristi Danileţ, є громадянином Румунії, який народився в 1975 році і проживає в місті Клуж-Напока (Румунія). На час подій заявник був суддею окружного суду. Він був добре відомий тим, що брав активну участь в обговореннях і користувався певною загальнонаціональною популярністю. У січні 2019 року заявник розмістив два повідомлення на своїй сторінці у Facebook, яка охоплювала приблизно 50 000 підписників, за що у травні того ж року Національна комісія судової та юридичної служби (Consiliul Superior al Magistraturii – CSM) наклала на нього дисциплінарне стягнення у вигляді зменшення заробітної плати на 5 % впродовж двох місяців. Своє рішення CSM обґрунтувала статтею 99(а) Закону № 303/2004 «Про статус суддів і прокурорів». У травні 2020 року Вищий суд відхилив апеляцію заявника та залишив у силі рішення CSM.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не зважили різні інтереси, поставлені на карту, відповідно до критеріїв, що встановлені його практикою, і належним чином не проаналізували, чи було втручання у право заявника на свободу вираження поглядів необхідним. Таким чином, посилаючись на практику ЄСПЛ, національні суди обмежилися оцінкою способу, у який заявник вирішив висловити свою думку, не розглядаючи використані ним висловлювання в більш широкому контексті, а саме в контексті обговорень з питань, що становлять суспільний інтерес.

Що стосується першого повідомлення, то ЄСПЛ встановив, що воно містило критику політичного впливу, якому, як стверджувалося, піддаються певні інститути, а саме поліція, судова система та армія. Заявник посилався на конституційні положення, згідно з якими армія підпорядковується волі народу, і розмірковував про ризик будь-якої форми політичного контролю над цим інститутом. Використовуючи риторичні запитання він запропонував своїм читачам уявити собі армію, яка колись діятиме проти волі народу під приводом захисту демократії; на його думку, це була лише деталь, за якою ховалася більш серйозна проблема. Взяті в належному контексті, висловлювання заявника становили собою оціночні судження про те, що існувала б небезпека для конституційної демократії у разі, якщо державні інститути знову опиняться під політичним контролем. Таким чином, ці заяви стосувалися питань, що становлять суспільний інтерес, пов'язаних з поділом влади та необхідністю збереження незалежності інститутів демократичної держави.

Щодо другого повідомлення ЄСПЛ вважав, що позиція заявника явно підпадала під контекст дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, оскільки стосувалася законодавчих реформ, що впливають на судову систему.

ЄСПЛ дійшов висновку, що як стосовно другого, так і стосовно першого повідомлення, будь-яке втручання у свободу поширювати або отримувати інформацію повинно бути предметом суворого контролю, а органи влади Держави-відповідача в таких випадках мають відповідно вузькі межі свободи розсуду. На думку ЄСПЛ, румунські суди належним чином не врахували ці міркування.

З огляду на це ЄСПЛ підтвердив принцип, згідно з яким від суддів можна очікувати, що вони повинні проявляти стриманість у реалізації своєї свободи вираження поглядів, оскільки авторитет і неупередженість судової влади, ймовірно, можуть бути поставлені під сумнів. Однак у цій справі висловлювання, про які йдеться, не були явно незаконними, дифамаційними, ненависницькими або такими, що закликають до насильства.

Висновки: ЄСПЛ надав важливого значення тому факту, що національні суди вирішили не застосовувати до заявника найменш суворе покарання (яким на той час було попередження), що, безсумнівно, мало «стримувальний ефект» в тому сенсі, що не заохочувала не лише самого заявника, а й інших суддів брати у майбутньому участь в публічних дебатах з питань, що стосуються поділу влади або законодавчих реформ, які впливають на суди, а також у питаннях, що стосуються незалежності судової влади в більш широкому сенсі.

ЄСПЛ дійшов висновку, що, зважуючи конкуруючі інтереси, національні суди не приділили належної уваги кільком важливим факторам, зокрема, більш широкому контексту, в якому були зроблені висловлювання заявника, його участі в обговореннях з питань, що становлять суспільний інтерес, питанню про те, чи були оціночні судження, висловлені в цій справі, достатньо обґрунтованими, і, зрештою, потенційному стримуючому впливу накладеної санкції. Крім того, наявність посягання на гідність і честь професії судді не була достатньою мірою доведена. У своїх рішеннях національні суди не надали свободі вираження поглядів заявника тієї ваги та важливості, яку ця свобода має у світлі практики ЄСПЛ, навіть незважаючи на те, що був використаний засіб комунікації (загальнодоступний акаунт у Facebook), який міг би викликати законні питання щодо дотримання суддями свого обов'язку стриманості. Отже, румунські суди не надали відповідних і достатніх підстав для виправдання стверджуваного втручання у право заявника на свободу вираження поглядів.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: дифамаційні спори, правовий статус суддів, право на свободу вираження поглядів, обмеження свободи слова