Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 лютого 2024 року

у справі «PODCHASOV v. RUSSIA»

за заявою № 33696/19

Щодо законодавчих положень про зобов’язання «організаторів поширення інформації в мережі Інтернет» зберігати всі дані про комунікацію користувачів та надавати їх правоохоронним органам

Фабула справи: заявник, посилаючись на статтю 8 Конвенції та статтю 13 скаржився на законодавчу вимогу для інтернет організаторів комунікацій (ІСО) зберігати вміст всіх інтернет-комунікацій та пов’язаних із цим комунікаційних даних, а також надавати ці дані правоохоронним органам чи службам безпеки на їхню вимогу разом з інформацією, необхідною для розшифрування електронних повідомлень, якщо вони були зашифровані.

Заявник є користувачем месенджера Telegram, який передбачає можливість наскрізного шифрування. У 2017 році Федеральна служба безпеки видала припис про розкриття інформації, який вимагав від компанії Telegram Messenger розкрити технічну інформацію, яка б сприяла "розшифровці повідомлень". Заявник оскаржив цей наказ у суді, стверджуючи, що він порушив його право на повагу до приватного життя і кореспонденції. Його позов було відхилено після того, як національні суди встановили, що він не мав права оскаржувати наказ про розкриття інформації.

Правове обґрунтування: Суд вважав, що зберігання інтернет організатором комунікацій (ICO) заявника вмісту всіх його інтернет-комунікацій і пов’язаних з ним даних порушило його право на повагу до приватного життя та кореспонденції (див. для порівняння рішення у справі Breyer v. Germany, № 50001/12, § 81, від 30 січня 2020 року, а також Ekimdzhiev and Others v. Bulgaria, № 70078/12, §§ 372 та 373, від 11 січня 2022 року). Таке зберігання становить втручання в його права, передбачені статтею 8 Конвенції, незалежно від того, чи отримали органи влади доступ до збережених даних. Зберігання, хоча й здійснюється приватними особами – ICO – вимагається законом; з цього випливає, що втручання можна віднести на рахунок російської федерації (див. згадане вище рішення у справі Ekimdzhiev and Others, згадане в цій справі, §§ 372 та 375).

Саме існування оскаржуваного законодавства само по собі становить втручання у реалізацію заявником прав за статтею 8 Конвенції (порівняйте, згадане вище рішення у справі Ekimdzhiev and Others v. Bulgaria, № 70078/12, §§ 383–84, від 11 січня 2022 року).

ЄСПЛ зауважив, що в цій справі персональні дані зберігаються з метою надання компетентним національним органам влади можливості проводити цілеспрямоване таємне спостереження за комунікаціями. Тому питання щодо зберігання персональних даних і таємного спостереження, тісно пов’язані між собою.

Оскаржуване законодавство вимагало безперервного автоматичного зберігання та зберігання вмісту всіх інтернет-комунікацій протягом 6 місяців, а також відповідних даних комунікації протягом 1 року. Воно застосовувалося до всіх інтернет комунікаційних послуг, які використовуються для передачі голосових, текстових, візуальних, звукових, відео чи інших електронних повідомлень. Це впливає на всіх користувачів інтернет комунікацій, навіть за відсутності обґрунтованої підозри в причетності до злочинної діяльності чи діяльності, що загрожує національній безпеці, або будь-яких інших причин, які дають привід вважати, що збереження даних може сприяти боротьбі з серйозними злочинами чи захисту національної безпеки. ЄСПЛ був вражений надзвичайно широким обов’язком зберігання, передбаченим оскаржуваним законодавством, і дійшов висновку, що втручання є надзвичайно масштабним і серйозним (порівняйте згадане вище рішення у справі Ekimdzhiev and Others v. Bulgaria, № 70078/12, § 394, від 11 січня 2022 року, що стосується лише збереження даних комунікацій).

Суд вважає, що вимога пред’явити дозвіл постачальнику послуг зв’язку перед отриманням доступу до комунікацій особи є важливою гарантією захисту від зловживань з боку правоохоронних органів, яка гарантує отримання належного дозволу в усіх випадках таємного спостереження. Спосіб організації доступу до збережених даних у росії дає службам безпеки технічні засоби для обходу процедури авторизації та доступу до збережених інтернет комунікацій і даних комунікацій без попереднього судового дозволу. Хоча ймовірність неналежних дій нечесної, недбалої чи надмірно старанної посадової особи ніколи не може бути повністю виключена незалежно від системи, ЄСПЛ вважав, що така система, як російська, яка дозволяє секретним службам отримувати прямий доступ до інтернет-комунікацій кожного громадянина, не вимагаючи від нього надання дозволу на перехоплення від постачальника послуг зв’язку або будь-кого іншого, особливо схильна до зловживань. Тому, потреба в гарантіях проти свавілля та зловживань видається особливо великою (див. згадане вище рішення у справі Roman Zakharov v. Russia ([GC], № 47143/06, §§ 269–70 від 4 грудня 2015 року).

В свою чергу, стосовно вимоги подавати до служб безпеки інформацію, необхідну для розшифровки електронних повідомлень, якщо вони зашифровані, Суд зауважив, що міжнародні органи стверджували, що шифрування забезпечує потужні технічні гарантії проти незаконного доступу до вмісту повідомлень і тому широко використовується як засіб захисту права на повагу до приватного життя та конфіденційності листування в інтернеті.

Висновки: Суд дійшов висновку, що безперервне зберігання Інтернет комунікацій заявника та пов’язаних комунікаційних даних у Telegram, потенційний доступ органів влади до цих даних і зобов’язання Telegram розшифрувати їх, якщо вони зашифровані, відповідно до Закону про інформацію та прийнятих для його реалізації нормативно-правових актів, становило втручання в права заявника за статтею 8 Конвенції.

Суд зазначає, що оскаржуване законодавство передбачає збереження всіх інтернет-комунікацій усіх користувачів, прямий доступ служб безпеки до даних, що зберігаються без відповідних гарантій захисту від зловживань, і вимогу розшифровувати зашифровані повідомлення, що застосовуються до комунікації з наскрізним шифруванням не можна вважати необхідними в демократичному суспільстві. У тій мірі, в якій це законодавство дозволяє органам державної влади мати доступ на загальній основі та без достатніх гарантій до вмісту електронних комунікацій, в тій мірі воно порушує саму суть права на повагу до приватного життя згідно зі статтею 8 Конвенції. Отже, Держава-відповідач перевищила будь-які допустимі межі розсуду в цьому відношенні.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до кореспонденції, захист приватного життя, право на користування соціальними мережами