Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 січня 2024 року

у справі «ШМАКОВА ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявою № 70445/13

Щодо позбавлення фізичної особи права власності на земельну ділянку без надання державою будь-якого відшкодування

Фабула справи: заявниця скаржилася на незаконне позбавлення її права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення цієї земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності усупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд готовий визнати, що позбавлення заявниці земельної ділянки було законним. Національні суди навели детальний аналіз процесу реорганізації заводу та правонаступництва, а також посилання на конкретні положення законодавства у своїх рішеннях, які не вбачаються явно необґрунтованими.

Стосовно законної мети Уряд стверджував, що позбавлення заявниці права власності переслідувало мету захисту суспільних інтересів, оскільки було спрямовано на повернення державі земельної ділянки, виділеної для будівництва школи та дитячого садка. Така мета, в принципі, могла вважатися законною для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. для порівняння згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 44 і рішення у справі «Надточій проти України» [Комітет] (Nadtochiy v. Ukraine) [Committee], заява № 32899/13, пункт 10, від 20 вересня 2022 року).

Однак у цій справі згідно з документами та інформацією, наданою заявницею, яку Уряд не оскаржував, завод не працював протягом багатьох років. Крім того, Суд зазначає, що під час першого розгляду позову прокурора національні суди наголосили, що відповідна земельна ділянка ніколи не використовувалася заводом і на ній не було споруд, які належали б заводу. Суд також зазначає, що Уряд не пояснив, чому, якщо існувала нагальна суспільна потреба у виділенні цієї землі для будівництва школи та дитячого садка, ця земельна ділянка стільки років не використовувалася, і чи така потреба усе ще існувала.

Така ситуація порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з вимогою дотримання суспільних інтересів (див. рішення у справі «Вассалло проти Мальти» (Vassallo v. Malta), заява № 57862/09, пункт 43, від 11 жовтня 2011 року). При цьому Суд також розглядатиме пропорційність заходу.

Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов’язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов’язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями).

Висновки: у цій справі заявниця добросовісно отримала земельну ділянку, не підозрюючи, що міська рада могла перевищити свої повноваження, погоджуючи таке виділення. Пізніше заявниця отримала всі необхідні документи та дозволи й, зрештою, свідоцтво про право власності на будинок, побудований нею на цій земельній ділянці, наданій тим же органом, міською радою, яка ухвалила рішення про виділення земельної ділянки спочатку заводу у 1994 році, а потім, у 2009 році, заявниці. У зв’язку з цим Суд зазначає, що хоча Уряд посилався на визнання одного з працівників управління земельних ресурсів міської ради винним у зловживанні службовим становищем у питаннях виділення землі, він не стверджував, що це мало який-небудь стосунок до ситуації заявниці чи що заявниця була якимось чином до цього причетна. У будь-якому випадку цей аргумент не впливає на відповідальність міської ради як органу державної влади.

Крім того, Суд зазначає, що право заводу на постійне користування земельною ділянкою було визнано таким, що припинило свою дію, рішенням міської ради від 30 травня 2012 року (копію якого надала заявниця) на тій підставі, що завод не платив земельний податок. За відсутності копій зауважень сторін до національних судів Суд не може встановити, чи було це рішення, яке не згадується в рішеннях національних судів, відоме їм, аби вони свідомо ухвалили рішення про скасування права власності заявниці. Однак це потенційно могло бути важливим фактором для них у досягненні своїх висновків, і міська рада, як сторона у провадженні, мала повідомити про це суди.

Оскільки Уряд стверджував, що у справі заявниці компенсація не була необхідною, оскільки вона отримала земельну ділянку безоплатно, Суд повторює, що це не виключає можливості визнання порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 46). Крім того, хоча Уряд стверджував, що попри скасування права власності на земельну ділянку, заявниця все ще володіла будинком, Суд не переконаний, що вона не зіткнеться з проблемами у користуванні своїми правами власності на нього у майбутньому.

Наведених міркувань достатньо для визнання Судом того, що за обставин цієї справи позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого.

Констатовані порушення: захист власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: порушення земельних прав, захист права власності, право на мирне володіння майном