Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 лютого 2024 року

у справі «JAKUTAVIČIUS v. LITHUANIA»

за заявою № 42180/19

Щодо правомірності відмови відшкодувати судові витрати, понесені особою у справі у справі про адміністративне правопорушення

Фабула справи: справа стосувалася питання відшкодування судових витрат, понесених заявником під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, в якому він успішно оскаржив штраф, накладений на нього за керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння. Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник скаржився, що невідшкодування таких витрат порушило його право на ефективний захист.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ вказав, що незважаючи на те, що порушення правил дорожнього руху, які караються штрафами або обмеженням права керування транспортними засобами, підпадають під дію кримінальної частини статті 6 Конвенції, незалежно від їхньої класифікації за національним законодавством, у даному випадку з огляду на суть скарги заявника, пункт 1 статті 6 Конвенції застосовний у цій справі у її цивільному аспекті.

Суд повторив, що право на доступ до суду не є абсолютним, а може підлягати обмеженням; вони допускаються непрямим чином, оскільки право на доступ до суду за своєю природою вимагає регулювання з боку держави, яке може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб і можливостей суспільства та окремих осіб. Встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Хоча остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції залишається за Судом, до його функцій не входить підміна оцінки національних органів влади будь-якою іншою оцінкою того, що може бути найкращою політикою в цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишився у особи, таким чином або в такій мірі, що порушується сама суть права. Крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законну мету і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами і метою, яку намагаються досягти (рішення у справі Zubac v. Croatia [GC], № 40160/12, §§ 76-79, від 5 квітня 2018 року).

У низці попередніх справ ЄСПЛ встановив, що мало місце обмеження права заявників на доступ до суду, коли після завершення провадження їм було наказано сплатити значну суму судового збору (див. рішення у справі Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 54, від 12 липня 2007 року) або відшкодувати витрати, понесені іншою стороною (див. рішення у справі Klauz v. Croatia, № 28963/10, § 77, від 18 липня 2013 року), або ж коли самі заявники були змушені відмовитися від відшкодування своїх судових витрат (див. рішення у справі Černius and Rinkevičius v. Lithuania, № 73579/17 та № 14620/18, §§ 68, від 18 лютого 2020 року).

Висновки: Суд вважав, що покладення на заявника обов'язку нести витрати на правовий захист та інші витрати під час провадження, незважаючи на винесення судового рішення на його користь, становило обмеження його права на доступ до суду. На думку Суду для визначення того, чи становило оскаржуване втручання за обставин цієї справи непропорційне обмеження права заявника на доступ до суду, необхідно було врахувати наступні критерії: важливість того, що мав на меті отримати заявник за результатами провадження, складність відповідного законодавства та процедури, а також його особиста ситуація.

ЄСПЛ взяв до уваги, що заявникові у провадженні про адміністративне правопорушення загрожував штраф у розмірі 579 євро та вилучення водійських прав на два роки і, зокрема, останній захід мав велике значення для нього. Водночас Суд не визнав, що провадження було особливо складним і заявник не наводив жодних інших аргументів щодо складності. Провадження стосувалося лише одного питання - чи було достовірно встановлено, що заявник керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння. При цьому заявник не стверджував, наприклад, що для ефективного захисту він потребував послуг адвоката, який спеціалізується в певній галузі.

Окрім цього, заявник не стверджував ні в національному провадженні, ні у своїх заявах до Суду, що сплата понесених витрат на суму 1 502 євро стала непропорційним тягарем для нього з огляду на його фінансове становище. З огляду на той факт, що в цих провадженнях заявнику загрожував не тільки грошовий штраф, але й вилучення водійських прав на два роки, на думку ЄСПЛ не можна вважати, що відмова національних судів відшкодувати йому витрати зробила його звернення до суду за захистом своїх прав марним або що в кінцевому підсумку заявник опинився в гіршому становищі, ніж до початку судового розгляду (порівняйте з рішенням у справі Černius і Rinkevičius, згадане вище, § 68; порівняйте також Stankov, § 58, і Klauz, § 92, які згадувалися вище).

Нарешті ЄСПЛ підкреслив, що у справі заявника суди, які відхилили його позов, встановили, що працівники поліції діяли в межах своєї компетенції, зупиняючи його, проводячи огляд на стан алкогольного сп'яніння та складаючи протокол про адміністративне правопорушення на підставі результатів цього огляду, а подальші докази, якими заявник спростував звинувачення у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, не робили їхні дії під час інциденту незаконними. Таким чином, беручи до уваги незвичні обставини події, яка сталася з заявником а також його власні дії, Суд не визнав, що заявник був змушений нести відповідальність за помилки державних органів або що висновки національних судів у цій справі могли бути охарактеризовані як явно помилкові чи свавільні.

У світлі всіх вищезазначених міркувань ЄСПЛ не мав підстав вважати, що факт понесення заявником власних витрат у провадженні у справі про адміністративне правопорушення обмежував його право на доступ до суду настільки, що порушував саму суть цього права

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: право на доступ до правосуддя, порушення правил дорожнього руху, порядок відшкодування судових витрат