Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 лютого 2024 року

у справі «SNIJDERS v. THE NETHERLANDS»

за заявою № 56440/15

Щодо оцінки справедливості кримінального провадження у зв'язку неможливістю сторони захисту провести прямий перехресний допит анонімного свідка, показання якого були використані як докази проти обвинуваченого

Фабула справи: заявник скаржився на несправедливість кримінального провадження через неможливість сторони захисту провести прямий перехресний допит анонімного свідка, показання якого були використані в якості доказів проти заявника.

Правове обґрунтування: Суд нагадав, що у справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom, № 26766/05 та № 22228/06, § 119, від 15 грудня 2011 року, Велика Палата Суду узагальнила і уточнила принципи, які слід застосовувати у випадках, коли свідок обвинувачення не брав участь у судовому розгляді, а раніше зроблені ним заяви були прийняті в якості доказів. Відповідність такого провадження пунктам 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції має аналізуватися за трьома критеріями: (i) чи була поважна причина для неявки свідка і, відповідно, для прийняття неперевірених показань відсутнього свідка як доказу (там само, §§ 120-125); (ii) чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження підсудного (там само, §§ 126-47); і (iii) чи існували достатні врівноважуючі фактори, включаючи надійні процесуальні гарантії, щоб компенсувати недоліки, з якими зіткнувся захист в результаті прийняття неперевірених доказів, і забезпечити, щоб судовий розгляд, оцінений в цілому, був справедливим (там само, § 147). Ці принципи були в подальшому роз'яснені у справі Schatschaschwili v. Germany [GC], № 9154/10, §§ 111-31, ECHR 2015.

Хоча рішення у справах Al-Khawaja and Tahery та Schatschaschwili стосувалися відсутніх, а не анонімних свідків, Суд вказав, що проблеми, пов’язані з цими двома типами свідків, не відрізняються в принципі, оскільки кожна з них призводить до потенційної невигідності для обвинуваченого через неможливість перевірити чесність і достовірність свідків, а також правдивість і надійність їхніх свідчень. Відповідно, при аналізі прийняття в якості доказів показань відсутнього свідка та показань свідка, особа якого прихована, Суд застосовує аналогічний підхід.

В той же час конкретні обмеження можливості захисту допитувати анонімного свідка відрізняються від обмежень щодо відсутнього свідка, особа якого, зрештою, відома. Відповідно, використання в якості доказів повністю анонімних показань свідка та неможливість допитати цього свідка під час судового розгляду може погіршити умови, в яких працює захист.

Висновки: що стосується підходу національних судів до неперевірених доказів та наявності додаткових обвинувальних доказів, Суд зазначив, що апеляційний суд дослідив вагомість, узгодженість та послідовність показань Х. та перехресні посилання на них з іншими наявними доказами і ретельно, з детальним обґрунтуванням переконався в тому, що показання Х. були достовірними. Аргументація Апеляційного суду витримала ретельну перевірку Верховним Судом, який підтвердив його рішення.

Щодо процесуальних заходів, вжитих для компенсації відсутності можливості провести прямий перехресний допит свідка під час судового розгляду, Суд зазначив, що принцип безпосередності був би краще дотриманий, якби судді, які розглядали справу, мали можливість оцінити достовірність показань Х., знаючи його особу, і самі допитали анонімного свідка або, щонайменше, отримали повну невідредаговану стенограму його допиту слідчим суддею. Проте Суд визнав, що передбачена статтями 226a - 226f КПК процедура, яка спеціально призначена для забезпечення компенсаційних процесуальних гарантій, була дотримана.

Суд зазначив, що під час допиту Х. слідчим суддею V. у 2012 році не була присутньою не лише сторона захисту, але й державний обвинувач, яким проте була надана можливість подати у письмовій формі питання, які вони хотіли поставити свідку. Свідок був приведений до присяги перед допитом. Після отримання (частково відредагованих) відповідей свідка захист мав можливість поставити Х. додаткові запитання у письмовій формі і таким чином поставити під сумнів достовірність його свідчень.

Суд визнав, що характер і обсяг запитань, які ставляться анонімному свідку, значно обмежені через його анонімність, і що право ставити письмові запитання такому свідку не може, особливо за відсутності поважних причин (перший критерій тесту Al-Khawaja and Tahery), розглядатися як заміна основоположного права на допит свідка. З іншого боку, Суд також звернув увагу на те, що у цій справі захист утримався від використання можливості поставити додаткові запитання. Таким чином, можна вважати, що захист відмовився від права оскаржувати достовірність показань Х. щодо будь-якої непослідовності в його показаннях або невідповідності між його показаннями та показаннями інших свідків. Захист повинен був знати, що отримані таким чином свідчення можуть бути використані як докази в суді.

Крім того, Суд зазначив, що надійність та достовірність Х. була позитивно оцінена слідчими суддями Е. та V. у 2005 та 2012 роках, незалежність та неупередженість яких є важливою процесуальною гарантією справедливості провадження. Суд також зазначив, що хоча заявник міг подати клопотання про допит цих слідчих суддів під час судового розгляду, він не скористався цією можливістю. Нарешті, Суд зазначив, що з рішення Апеляційного суду також випливало, що з метою забезпечення права заявника на справедливий судовий розгляд він розглянув питання про те, чи було рішення про надання Х. статусу свідка, якому загрожує небезпека, і спосіб, у який суд першої інстанції ухвалив це рішення, пов'язане з будь-якими порушеннями основоположних принципів.

Беручи до уваги конкретні факти та обставини справи, Суд вважав, що не можна стверджувати, що кримінальне провадження проти заявника, якщо його розглядати в цілому, було несправедливим у зв'язку з допущенням в якості доказів показань Х., і що труднощі, з якими зіткнувся захист у зв’язку з анонімністю, наданою Х., були достатньою мірою врівноважені процедурами, застосованими органами судової влади.

Констатовані порушення: відсутність порушення право на справедливий суд (п.п. 1 і 3 (d) ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: дослідження доказів судом, засади кримінального судочинства, право на допит свідків