Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 лютого 2023 року

у справі «PAUN JOVANOVIĆ v. SERBIA»[1]

за заявою № 41394/15

Щодо відсутності належного обгрунтування відмови у розгляді скарги про дискримінаційне поводження під час судового провадження

Фабула справи: заява стосується офіційного використання двох стандартних типів вимови сербської мови – «Ekavian» (Екавська вимова) та «Ijekavian» (Ієкавська вимова) в межах судового розгляду.

Заявник, практикуючий адвокат, який використовував Ієкавський тип вимови сербської мови, скаржився, що він зазнав дискримінації, а слідчий суддя обмежив його можливість говорити, коли заявник представляв свого клієнта в межах цього провадження. В той же час адвокату, який представляв інтереси потерпілого в цьому провадженні, без будь-яких перешкод було дозволено використовувати Екавську вимову. Зокрема ця заява стосується й скарги заявника на те, що рішення, ухвалене Конституційним судом, не було належним чином обґрунтоване. Заявник посилався на статті 6 і 14 Конвенції, а також на статтю 1 Протоколу № 12 до Конвенції. В лютому 2013 року заявник, діючи від імені свого клієнта на стороні захисту, взяв участь у судовому засіданні, що проводилося слідчим суддею. Заявник, ставлячи безпосередньо свідку запитання, використовував Ієкавський тип вимови сербської мови, однак суддя застеріг його від використання цього типу вимови. Заявник звернувся до Конституційного суду зі скаргою, у якій стверджував, що він зазнав дискримінації, адже інший адвокат, який розмовляє Екавським типом вимови, не отримав жодних попереджень під час спірного судового засідання. Конституційний суд відхилив скаргу заявника в лютому 2015 року.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що гарантії, закріплені в пункті 1 статті 6, включають обов'язок судів надавати достатні підстави для своїх рішень (див. H. v. Belgium, 30 листопада 1987 року, § 53, Series A № 127-B). Вмотивоване рішення показує сторонам, що їхня справа дійсно була розглянута, і, таким чином, сприяє більшому сприйняттю судового рішення (див. Magnin v. France, № 26219/08, § 29, від 10 травня 2012 року). Крім того, якщо справа, що розглядається, стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї, національні суди зобов'язані розглядати основні вимоги з особливою ретельністю і скрупульозністю, що є наслідком основоположного принципу субсидіарності (ibidem).

Однак пункт 1 статті 6 не можна розуміти як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (див. рішення у справах García Ruiz v. Spain [ВП], no. 30544/96, § 26, ECHR 1999-I, та Perez v. France [ВП], no. 47287/99, § 81, ECHR 2004-I). Ступінь, в якому застосовується цей обов'язок мотивувати рішення, може відрізнятися залежно від характеру рішення і може бути визначений тільки в світлі обставин справи, про яку йде мова. Необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, з якими сторона може звернутися до суду, та відмінності, що існують у Договірних державах щодо законодавчих положень, звичаєвих норм і правової думки, а також щодо викладення та оформлення судових рішень. Саме тому питання про те, чи не виконав суд обов'язок навести мотиви, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене лише у світлі обставин справи (див. рішення у справах Ruiz Torija v. Spain, від 9 грудня 1994 року, § 29, Series A № 303-A, та Hiro Balani v. Spain, від 9 грудня 1994 року, § 27, Series A № 303-B).

Висновки: Конституційний суд відмовив у розгляді скарги заявника, однак не пояснив, чому заявником не було виконано правових передумов для її розгляду. Зокрема цей суд не пояснив, чому оскаржувана поведінка слідчого судді не могла бути предметом оскарження до Конституційного суду. Крім того, Конституційний суд не уточнив, яким би мав бути порядок дій для заявника у його спробах отримати відшкодування за дискримінацію, на яку він скаржився.

Зрештою, хоча для суду вищої інстанції може бути достатнім відхилення скарги шляхом посилання лише на правові положення, які передбачають таку процедуру, втім в цій справі не було жодного попереднього рішення або судового засідання щодо скарги до того, як справу було передано до Конституційного суду, так само як і не було відповідної судової практики, особливо щодо контексту скарги, якою була скарга заявника. Крім того, питання, порушені заявником, у своїй конституційній скарзі, були суттєвими, оскільки стосувалися дискримінації під час провадження в суді. Таким чином, Конституційний суд не дотримав вимоги про розгляд національними судами основних скарг з особливою ретельністю та суворістю.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: принцип заборони дискримінації, мова судочинства, порушення прав адвоката