Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 лютого 2023 року

у справі «PAUN JOVANOVIĆ v. SERBIA»

за заявою № 41394/15

Щодо дискримінації при використанні адвокатом одного з типів офіційної мови в судовому провадженні

Фабула справи: заява стосується офіційного використання двох стандартних типів вимови сербської мови – «Ekavian» (Екавська вимова) та «Ijekavian» (Ієкавська вимова) в межах судового розгляду.

Заявник, практикуючий адвокат, який використовував Ієкавський тип вимови сербської мови, скаржився, що він зазнав дискримінації, а слідчий суддя обмежив його можливість говорити, коли заявник представляв свого клієнта в межах цього провадження. В той же час адвокату, який представляв інтереси потерпілого в цьому провадженні, без будь-яких перешкод було дозволено використовувати Екавську вимову. Зокрема ця заява стосується й скарги заявника на те, що рішення, ухвалене Конституційним судом, не було належним чином обґрунтоване. Заявник посилався на статті 6 і 14 Конвенції, а також на статтю 1 Протоколу № 12 до Конвенції. В лютому 2013 року заявник, діючи від імені свого клієнта на стороні захисту, взяв участь у судовому засіданні, що проводилося слідчим суддею. Заявник, ставлячи безпосередньо свідку запитання, використовував Ієкавський тип вимови сербської мови, однак суддя застеріг його від використання цього типу вимови. Заявник звернувся до Конституційного суду зі скаргою, у якій стверджував, що він зазнав дискримінації, адже інший адвокат, який розмовляє Екавським типом вимови, не отримав жодних попереджень під час спірного судового засідання. Конституційний суд відхилив скаргу заявника в лютому 2015 року.

Правове обґрунтування: Договірні Держави користуються певною свободою розсуду в оцінці того, чи виправдовують, і в якій мірі, різне ставлення відмінності за аналогічних (схожих) ситуацій. Обсяг свободи розсуду змінюватиметься залежно від обставин, предмета справи та передумов (там само, § 183). Проте, незалежно від цього обсягу, остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції залишається за самим ЄСПЛ (див., серед інших рішень, Konstantin Markin v. Russia [GC], no. 30078/06, § 126, ECHR 2012 (витяги), та Savickis and Others, цит. в цій справі, § 186). Що стосується тягаря доведення за статтею 14 Конвенції, то ЄСПЛ вважав, що як тільки заявник продемонстрував різницю у поводженні між особами у відносно подібних ситуаціях, Уряд має довести (продемонструвати), що така різниця була виправданою (див. D.H. and Others v. the Czech Republic [GC], no. 57325/00, § 177, ECHR 2007-IV; Kurić and Others v. Slovenia [GC], no. 26828/06, § 389, ECHR 2012 (витяги); та Savickis and Others, цит. в цій справі, § 187). Зрештою, органи Конвенції неодноразово встановлювали, не кажучи про використання офіційної або офіційних мов, що Конвенція не гарантує мовну свободу як таку, або, зокрема, право використовувати мову за власним вибором в контактах особи з державними органами (установами) або отримання відповіді цією мовою (див., наприклад, Igors Dmitrijevs v. Latvia, no. 61638/00, § 85, 30 листопада 2006 року, з наступними посиланнями).

ЄСПЛ знову нагадав, що для держави-учасниці Конвенції є цілком законним регулювати питання, пов’язані з офіційним використанням мови або мов в ході судового розгляду, і що це ж саме має застосовуватися, mutatis mutandis, до різних типів однієї мови, таких, як у цій справі. Однак це право варто розмежовувати від «права» використовувати неофіційну мову за власним вибором у спілкуванні з державними органами (установами), яке в усталеній практиці ЄСПЛ як таке не визнавалося.

Крім того ЄСПЛ зазначив, що «Matica srpska», як найстаріша лінгвістична установа у Сербії, і сам Уряд визнали, що сербська мова «має два рівноправних варіанти», тобто Екавський та Ієкавський типи, і що обидва можуть використовуватися офіційно.

Висновки: зважаючи на заяви про протилежне, Уряд не надав жодних доказів в підтримку свого твердження про те, що заявника просто попросили перефразувати єдине незрозуміле запитання, яке він поставив свідку, за винятком власних пояснень слідчого судді. Однак навіть це твердження, на думку ЄСПЛ, виявило відсутність ясності, оскільки суддя спочатку посилався на незрозуміле запитання, поставлене заявником, а потім стверджував, що заявник мав використовувати офіційну мову суду, маючи на увазі, що Ієкавський тип вимови сербської мови, яким розмовляв заявник, таким не був. Таким чином із заявником поводилися інакше, аніж з адвокатом, який використовував Екавський тип вимови, і який діяв від імені потерпілого. Ця різниця обґрунтовувалася розмежуванням, передбаченим статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції, а саме використання ним Ієкавського типу вимови як одного з двох типів сербської мови, що має рівноправне офіційне використання в межах країни. З цього контексту чітко зрозуміло, що хоча «мова» в статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції чітко згадується в якості підстави для розмежування, офіційно визнаний її тип є аналогічним і опосередковано охоплений тим самим «статусом».

З огляду на вищевикладене заявник, як адвокат сторони захисту та користувач Ієкавського типу сербської мови з одного боку, і адвокат, який здійснює представництво інтересів, і який є користувачем Екавського типу сербської мови з іншого, на думку ЄСПЛ, мають розглядатися як особи, які по суті займаються однаковою діяльністю, при цьому діючи від імені своїх клієнтів під час кримінального провадження, й, більше того, як особи, які відіграють особливо важливу роль в системі кримінального правосуддя. З цього слідує, що адвокати, які розмовляють Ієкавським та Екавськими типами вимови сербської мови у кримінальному провадженні, в контексті цієї справи та в розумінні усталеної практики ЄСПЛ, повинні розглядатися як особи, що перебувають в аналогічних чи досить схожих ситуаціях.

За цих обставин, і установивши, що поводження із заявником відрізняється від поводження з іншим адвокатом за аналогічної чи досить схожої ситуації, заснованої на використанні ним Ієкавського типу вимови, ЄСПЛ вважає, що розумного та обґрунтованого виправдання такому поводженню не могло бути. Зрештою, свобода розсуду могла б бути доцільною з точки зору можливих варіантів мовної політики стосовно правового регулювання використання офіційної мови в судовому провадженні, проте не у випадку, коли як в цій справі, суддя не реалізував безспірне тлумачення вже існуючого законодавства з цього питання.

Констатовані порушення: загальна заборона дискримінації (ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції).

Ключові слова: принцип заборони дискримінації, мова судочинства, порушення прав адвоката