Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 14 лютого 2023 року
у справі «HALET v. LUXEMBOURG»
за заявою № 21884/18
Щодо критеріїв захисту особи, яка розголосила конфіденційну інформацію, отриману нею в межах трудових відносин
Фабула справи: справа стосувалася розкриття заявником, колишнім працівником приватної компанії «PricewaterhouseCoopers» (далі – «PwC»), конфіденційних документів, захищених професійною таємницею, зокрема 14 податкових декларацій мультинаціональних компаній та двох супровідних листів, отриманих з його місця роботи. Після скарги його роботодавця та за результатами кримінального провадження проти нього апеляційний суд зобов’язав заявника сплатити штраф у розмірі 1000 євро та символічну суму в 1 євро в якості відшкодування моральної шкоди, завданої його роботодавцю.
Посилаючись на статтю 10 Конвенції заявник стверджував, що його кримінальне засудження становило непропорційне втручання в його право на свободу вираження поглядів.
Правове обґрунтування: ЄСПЛ знову нагадав, що захист, яким користуються викривачі згідно зі статтею 10 Конвенції, ґрунтується на необхідності ураховувати особливості, характерні для трудових відносин: з одного боку, обов’язок прояву лояльності, стриманості та розсудливості, що притаманний відносинам підпорядкування, і, у відповідних ситуаціях, зобов’язання дотримуватися установленого законом обов’язку зберігати таємницю; з іншого боку, становище економічної вразливості по відношенню до особи, державної установи чи підприємства, від яких вони залежать в плані працевлаштування, і ризик зазнати з їхнього боку помсти.
ЄСПЛ також наголосив, що на сьогодні поняттю «викривач» не надано однозначного юридичного визначення. Таким чином питання про те, чи скористалася особа, яка стверджувала, що була викривачем, захистом, наданим статтею 10 Конвенції, вимагає оцінки, яка б ураховувала обставини кожної справи та контексту, у якому вони виникли.
У зв’язку з цим ЄСПЛ вирішив застосувати критерії для перегляду, визначені ним у своєму рішенні у справі Guja v. Moldova, аби оцінити, чи може особа, яка розголосила конфіденційну інформацію, отриману нею в межах трудових відносин, розраховувати на захист, передбачений статтею 10 Конвенції, і якщо так, то в якій мірі.
Висновки: ЄСПЛ вважав за доцільне підтвердити та закріпити принципи, визначені його усталеною практикою стосовно захисту викривачів, шляхом уточнення критеріїв для їх застосування у світлі поточного європейського та міжнародного контексту. Застосовуючи ці принципи до цієї справи Суд зазначив наступне:
- Наявність альтернативних каналів розкриття інформації: ЄСПЛ вважав, що у випадках, коли мова йде про поведінку або практику, пов’язану зі звичайною діяльністю роботодавця, яка сама по собі не є незаконною, під ефективною повагою до права на поширення інформації, що становить суспільний інтерес розуміється, що безпосереднє використання зовнішнього каналу інформування, зокрема, коли це необхідно, то й ЗМІ, має вважатися допустимим.
- Достовірність оприлюдненої інформації: ЄСПЛ підкреслив, що заявник передав журналісту документи, «точність і достовірність» яких підтвердив Апеляційний суд, і які не були піддані сумніву. Отже цей критерій було дотримано.
- Добросовісність заявника: з рішення Апеляційного суду слідувало, що заявник не діяв «з метою отримання прибутку чи для того, аби завдати шкоди своєму роботодавцю». Тому на момент розкриття відповідної інформації критерій добросовісності було дотримано.
- Інтерес громадськості до розкритої (розголошеної) інформації: ЄСПЛ зазначив, що спірну інформацію можна було вважати не лише «тривожною або скандальною», як вирішив Апеляційний суд, але й надати нове розуміння, важливості якої не варто зменшувати в контексті обговорення про «уникнення сплати податків, звільнення від сплати податків та ухилення від сплати податків», шляхом надання інформації про суму доходів, задекларованих транснаціональними компаніями, про які йде мова, політичні рішення, прийняті у Люксембурзі щодо корпоративного оподаткування та їхні наслідки з точки зору справедливості і законності оподаткування на європейському рівні та, зокрема, у Франції.
- Шкідливі наслідки розкриття: ЄСПЛ вважав, що збитки, яких зазнав роботодавець заявника, не можуть оцінюватися лише щодо можливих фінансових наслідків розкриття, про яке йде мова. Він визнав, що PwC зазнала певної репутаційної шкоди. Однак Суд також відзначив, що як видається, довгострокової шкоди встановлено не було. ЄСПЛ сам урівноважив залучені інтереси. У зв’язку із цим він повторив, що розкрита заявником інформація, беззаперечно, становила суспільний інтерес. Водночас він не міг залишити поза увагою той факт, що розкриття, про яке йде мова, було здійснено шляхом викрадення інформації й порушення професійної таємниці, якою був зв’язаний заявник. Однак ЄСПЛ відзначив відносну значущість розкритої інформації, враховуючи її характер і ступінь ризику, пов’язаний із її розкриттям. З огляду на свої висновки щодо важливості як на національному, так і на європейському рівнях публічного обговорення практики оподаткуваннямультинаціональних компаній, суттєвий внесок у яке зробила інформація, розкрита заявником, ЄСПЛ вважав, що суспільний інтерес у розкритті цієї інформації переважив всі негативні наслідки.
- Суворість санкції: ЄСПЛ відзначив, що після звільнення заявника було притягнуто до відповідальності та за результатами кримінального провадження, яке привернуло значну увагу ЗМІ, визнано винним й призначено штраф в розмірі 1000 євро. Ураховуючи характер застосованих покарань та серйозність їх сукупного ефекту, зокрема стримувального впливу на свободу вираження поглядів заявника чи будь-якого іншого викривача, аспект, який, очевидно, жодним чином не ураховувався Апеляційним судом, і особливо беручи до уваги висновок, якого він дійшов після урівноваження залучених інтересів, ЄСПЛ вважав, що кримінальне засудження заявника не може вважатися пропорційним у світлі переслідуваної легітимної мети.
На завершення ЄСПЛ, зваживши різні інтереси, які поставлені на карту, і ураховуючи характер, суворість і стримувальний вплив кримінального засудження заявника, дійшов висновку, що втручання в його право на свободу вираження поглядів, зокрема його свободу поширювати інформацію, не було «необхідним у демократичному суспільстві». З цього випливає, що мало місце порушення статті 10 Конвенції.
Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).
Ключові слова: права викривачів, відповідальність працівників, захист конфіденційної інформації
