Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 лютого 2023 року

у справі «C8 (CANAL 8) c. FRANCE»

за заявами №№ 58951/18 та 1308/19

Щодо правомірності застосування регулятором телерадіомовлення санкцій до телевізійної компанії через зміст телепрограми

Фабула справи: ця справа стосувалась скарги заявника – телевізійної компанії на накладені на неї санкції за неодноразову демонстрацію провокативних сюжетів, що за її твердженням порушувало її право, захищене статтею 10 Конвенції.

7 грудня 2016 року о 20:45, в рамках трансляції повторюваного сегменту, спрямованого на те, аби показати глядачам, що відбувається «поза ефіром», компаніязаявник випустила в ефір відеоролик, який був записаний під час рекламної паузи, де ведучий С. Н. нібито грав в гру, а одна з експерток шоу із закритими очима поклала свою руку на його штани на рівні геніталій, без видимого її попередження про це або надання ним згоди. Відеоролик став причиною подання більше ніж 1350 скарг до CSA, який також отримав запит від кількох груп щодо захисту прав жінок, в якому йшлось про необхідність відправлення листа-попередження (фр. mise en demeure). Рішенням від 7 червня 2017 року CSA наклав санкції на компанію-заявника, призупинивши на два тижні все рекламування під час трансляції і на 15 хвилин перед трансляцією та після неї усіх епізодів «Touche pas à mon poste», що транслюватимуться наживо чи повторно.

23 травня 2017 року CSA опублікував прес-реліз, в якому зазначалось, що він отримав більше 25 000 скарг щодо вказаного сегменту. Рішенням від 26 липня 2017 року CSA наклав на компанію-заявника санкцію у вигляді фінансового штрафу в розмірі 3 000 000 євро. Частково посилаючись на статтю 10 Конвенції, компанія-заявник звернулась до Вищого адміністративного суду Французької Республіки (Conseil d’État) з проханням скасувати це рішення, проте 18 червня 2018 року їй було відмовлено у задоволенні заяви. Компанія-заявник звернулась до CSA з проханням скасувати штраф, стверджуючи, що він ґрунтувався на помилкових фактах і тому є необґрунтованим. CSA відмовив у задоволенні заяви, мотивуючи свою відмову тим, що ні його рішення, ні рішення Conseil d’État від 18 червня 2018 року не містили жодних відомостей стосовно скаржників або потерпілих. 28 вересня 2020 року Conseil d’État відмовив у задоволенні скарги компанії-заявника на це рішення.

Правове обґрунтування: Суд почав із зазначення того, що у випадку двох оскаржуваних втручань компанія-заявник користувалась процесуальними гарантіями. Зокрема, процедурі застосування санкцій передував лист-попередження, а рішення розпочати таку процедуру було ухвалено незалежним доповідачем, який був суддею адміністративного суду та призначений заступником голови Conseil d’État. Компанія-заявник мала можливість оскаржити санкції до судового органу, наділеному повною юрисдикцією для розгляду всіх аспектів справи, оскільки мала змогу подати заяви до Conseil d’État про скасування таких санкцій, обидві з яких були відхилені обґрунтованими рішеннями в рамках проваджень, під час яких вона була належним чином заслухана і справедливість яких вона не оскаржувала.

По-друге, Суд зазначив, що відповідні відеоролики не містили жодної інформації, думок чи ідей у значенні статті 10 Конвенції. Ніщо з того, що було виражено мовою, поведінкою чи зображеннями, які вони містили, жодним чином не було пов’язано з питанням суспільного інтересу. Вони були частиною виключно розважального телевізійного шоу, єдиною метою якого було залучити якомога ширшу аудиторію з метою отримання комерційної вигоди. Тому Суд дійшов висновку, що держававідповідач мала широку свободу розсуду щодо вирішення того, чи необхідно було накладати санкції на компанію-заявника через зміст відеозапису з метою захисту прав інших осіб.

По-третє, щодо того факту, що оскаржувані відеоролики мали гумористичний характер і були частиною виключно розважального телевізійного шоу, Суд підтвердив, що, хоча форми вираження поглядів, які використовують гумор, захищені статтею 10 Конвенції, на них поширюються вимоги, викладені в пункті 2 статті 10. Право на гумор не означало, що все було дозволено, і кожен, хто прагнув реалізувати свободу вираження поглядів, також брав на себе і «зобов’язання».

Щодо санкції від 7 червня 2017 року, то Суд не мав підстав відступати від оцінки, проведеної CSA та Conseil d’État, яка ґрунтувалась на доцільних та достатніх підставах. З огляду на відеокадри, про які йдеться, він дійшов висновку, що зображення непристойної гри, яку грали ведучий шоу та одна з експерток, а також грубі коментарі, які з’явились опісля, сприяли підтриманню негативного та стигматизуючого стереотипу щодо жінок.

Щодо санкції від 26 липня 2017 року, то Суд, як і у випадку з трансляцією відеоролику 7 грудня 2016 року, не мав підстав для відступу від оцінки, проведеної CSA та Conseil d’État, яка ґрунтувалась на доцільних та достатніх підставах. Розглянувши відеоматеріал, про який ідеться, Суд дійшов висновку, що телефонний розіграш з огляду на свій характер, а також з огляду на ставлення ведучого та зірки шоу, ураховуючи положення, в якому опинились потерпілі через навмисні дії ведучого, сприяв підтриманню негативного та стигматизуючого стереотипу щодо гомосексуалів.

Також було зрозуміло, що телевізійна трансляція висловлювань особи щодо його/її сексуальних вподобань та практик, або щодо анатомії статевої системи, без отримання його/її попередньої згоди та без вжиття заходів задля приховування його/її особи становила втручання в його/її приватне життя. Тому свободу вираження поглядів, на яку посилалась компанія-заявник згідно із статтею 10, необхідно зіставити з правом на повагу до приватного життя, закріпленим у статті 8 Конвенції.

Беручи до уваги широкі межі розсуду, надані державі-відповідачу у цій справі відповідно до статті 10 Конвенції, а також з огляду на той факт, що інтимні подробиці приватного життя потерпілих від розіграшу стали доступними для громадськості, Суд погодився з рішенням, ухваленим CSA та Conseil d’État, які, встановивши, що відеоматеріал сприяє підтриманню стереотипів, які стигматизують гомосексуалів, надали перевагу праву потерпілих від телефонного розіграшу на повагу до їхнього приватного життя над свободою вираження поглядів компанії-заявника.

Крім того, Суд зазначив, що рішення CSA про застосування санкцій до компаніїзаявника у зв’язку з оскаржуваними трансляціями також ґрунтувалось на урахуванні поведінки компанії, яка, зокрема через «Touche pas à mon poste», порушила свої регулятивні зобов’язання у кількох попередніх випадках та знехтувала наступними попередженнями і листами про дотримання законодавства. Крім того, існував факт, на який звернули увагу CSA та Уряд, щодо того, що шоу було настільки популярним серед молодих глядачів, що значна кількість неповнолітніх та молодих осіб були піддані впливу матеріалу, який тривіалізував нанесення шкоди зображенню жінок та гомосексуалів.

Щодо суворості оскаржуваних санкцій, Суд зазначив, що беззаперечним є те, що санкції, накладені на компанію-заявника, були суворими. Суворість санкцій, фінансова природа яких у цій справі відповідала виключно комерційній меті поведінки, на покарання якої вони були спрямовані, також слід було розглянути з урахуванням шкали санкцій, яка передбачена розділом 42-1 Закону «Про свободу комунікації» від 30 вересня 1986 року. Відповідно до змісту цих положень CSA міг вжити ще більш суворі заходи шляхом призупинення ліцензії компанії на мовлення або частини її програм строком до 1 місяця, або шляхом скорочення строку дії її ліцензії до 1 року, або шляхом застосування фінансового штрафу разом із призупиненням чи анулюванням її ліцензії.

Висновки: оскільки оскаржуваний відеоматеріал не містив жодної інформації, думок чи ідей у значенні статті 10 Конвенції, жодним чином не сприяв дискусії стосовно питань, що є предметом суспільного інтересу, і не лише мав згубний вплив на зображення жінок, а й також стигматизував гомосексуалів та втручання у приватне життя, Суд дійшов висновку, беручи також до уваги вплив відеоматеріалів (особливо на молодших глядачів) та неодноразові порушення правового регулювання компанією-заявником, процесуальні гарантії, якими вона користувалась в межах національного правопорядку, і широкі межі розсуду держави-відповідача, що санкції, застосовані до компанії-заявника 7 червня та 26 липня 2017 року, не порушили її право на свободу вираження поглядів.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на свободу вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: захист приватного життя, відповідальність телевізійних компаній, свобода спілкування, принципи свободи вираження поглядів