Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 14 листопада 2023 року
у справі «CANGI AND OTHERS v. TÜRKİYE»
за заявою № 48173/18
Щодо права сторін судового провадження на ефективну участь у процедурі експертизи
Фабула справи: заявники – жителі та/або власники нерухомого майна поблизу золотодобувної копальні у місті Uşak (шахта Kışladağ) скаржилися на те, що їх право на справедливий судовий розгляд було порушено через те, що (i) їм не було надано можливості поставити власні запитання експертам, (ii) висновки експертів не були направлені їм для коментарів, і (iii) національні суди не відповіли на їхні заперечення щодо висновків експертів. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції.
Правове обґрунтування: Суд повторив, що, незважаючи на те, що стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий розгляд, вона не встановлює жодних правил щодо прийнятності доказів або способу їх оцінки, тому це, насамперед, питання регулювання національного законодавства і національних судів (див. García Ruiz v. Spain [GC], № 30544/96, § 28, ЄСПЛ 1999-I; Perić v. Croatia, № 34499/06, § 17, 27 березня 2008 року; і Carmel Saliba v. Malta, № 24221/13, § 63, 29 листопада 2016 року). Крім того, пункт 1 статті 6 Конвенції не забороняє національним судам покладатися на експертні висновки, складені спеціалізованими органами для вирішення спорів, які вони розглядають, якщо цього вимагає природа питань, що розглядаються (див. Letinčić v. Croatia, № 7183/11, § 61, 3 травня 2016 року, і Devinar v. Slovenia, № 28621/15, § 47, 22 травня 2018 року).
У зв’язку з цим ЄСПЛ нагадав, що висновок експерта, який був призначений компетентним судом для вирішення питань, що виникли у справі, ймовірно, повинен був мати значну вагу в оцінці судом цих питань. Наприклад, Суд уже постановляв, що висновок медичного експерта, оскільки він виходить за межі можливої сфери компетенції суддів, може мати домінуючий вплив на оцінку фактів і вважатиметься істотним доказом (див. Feldbrugge v. the Netherlands 29 травня 1986, § 44, Series A № 99; Mantovanelli v. France, 18 березня 1997 року, § 36, Звіти 1997-II; та Augusto v. France, № 71665/01, § 51, 11 січень 2007 року).
Суд також підкреслив, що, як і дотримання інших процесуальних гарантій, закріплених у пункті 1 статті 6 Конвенції, дотримання принципу змагальності стосується провадження в «трибуналі»; таким чином, із цього положення не можна зробити висновок про загальний абстрактний принцип, згідно з яким у випадках, коли експерта було призначено судом, сторони в усіх випадках повинні мати можливість бути присутніми на проведених ним опитуваннях або отримати документи, які він взяв до уваги (див. Mantovanelli, § 33, і нещодавно, Test-Achats v. Belgium, № 77039/12, § 20, 13 грудня 2022 року). Важливо, щоб сторони мали можливість належним чином брати участь у провадженні в «трибуналі». Таким чином, процесуальна позиція, яку обіймають експерти під час провадження, спосіб, у який вони виконують свої функції та спосіб, яким судді оцінюють їхні висновки, є важливими факторами, які слід брати до уваги при оцінці того, чи принципи рівності і змагальності сторін було дотримано (див. згадане вище рішення у справі Letinčić, § 50; згадане вище рішення у справі Devinar, § 47; і Hamzagić v. Croatia, № 68437/13, § 43, 19 грудня 2021 року).
Суд також повторив, що право на змагальність передбачає право сторін знати та коментувати всі надані докази або зауваження, подані з метою вплинути на рішення суду (див., серед інших джерел, K.D.B. v. the Netherlands, 27 березня 1998 року, § 44, Звіти 1998-II; Kress v. France [GC], № 39594/98, § 65, ЄСПЛ 2001-VI; Ferreira Alves v. Portugal (№ 3), № 25053/05, § 37, 21 червня 2007 року; та Andersena v. Latvia, № 79441/17, § 87, 19 вересня 2019 року).
Тобто, сторони провадження повинні мати можливість ознайомитися з наявними в суді доказами, а також можливість висловити зауваження щодо їх наявності, змісту та автентичності у відповідній формі та протягом належного часу, якщо це необхідно, письмово та заздалегідь (див. Krčmář and Others v. the Czech Republic, № 35376/97, § 42, 3 березня 2000 року, та Colloredo Mannsfeld v. the Czech Republic, № 15275/11 та 76058/12, § 33, 15 грудня 2016 року).
Що особливо піддається ризику у протилежному випадку, так це впевненість заявників у роботі правосуддя, яка ґрунтується, серед іншого, на припущенні, що їм надається можливість висловити свою точку зору щодо кожного документа в матеріалах справи (див. Pellegrini v. Italy, № 30882/96, § 45, ЄСПЛ 2001-VIII; Zagrebačka banka d.d. v. Croatia, № 39544/05, § 203, 12 грудня 2013 року; та Juričić v. Croatia, № 58222/09, § 75, 26 липня 2011 року). Ця вимога однаково стосується необов’язкових консультативних висновків, призначених для допомоги суду, а також інформації та висновків, отриманих судом за його власною ініціативою для досягнення обґрунтованого рішення (див., наприклад, Zagrebačka banka d.d., § 201, і Juričić, § 74, згадане вище). Сторони мають законний інтерес в отриманні копій письмових зауважень, що містять обґрунтовані думки по суті, і тільки вони мають судити, чи потребує конкретний документ їхніх коментарів (див. Ferreira Alves, згадане вище, § 41).
Висновки: Суд зазначив, що для того, щоб визначити, чи рішення Міністерства схвалити проєкт розробника гірничих робіт було законним, Адміністративний суд міста Manisa вирішив з власної ініціативи запросити два висновки експертів для дослідження відповідності звіту про ОВНС екологічним нормативним актам. Вирішення цього питання стосувалося сфери виняткових технічних знань, яка явно не належала до меж знань цього суду. Таким чином, хоча адміністративний суд за законом не був зв’язаний висновками експертів, звіти, ймовірно, мали переважний вплив на оцінку фактів цим судом, і тому процедура отримання експертних свідчень повинна була відповідати принципу змагальності.
Хоча не виникло жодного питання стосовно того, яким чином національні процедури надають судам право на власний розсуд давати вказівки експертам, і в цьому відношенні змагальність не можна тлумачити як надання сторонам права ставити запитання експертам, якщо це не дозволено згідно з національним законодавством, ЄСПЛ все ж вважав, що суди повинні поважати право сторін на ефективну участь у процедурі експертизи в тій мірі, в якій цього вимагають обставини справи.
У цьому відношенні Суд вважав за необхідне зазначити, що суперечка на національному рівні, пов’язана з питанням сумісності золотодобувної копальні з правилами ОВНС, включала спеціальну та технічну сферу права, а питання, яке розглядалося судом першої інстанції, було зосереджено саме на цьому аспекті, а не на окремому аспекті особистих прав заявників. З цієї причини Суд не вважав, що якесь питання виникає за пунктом 1 статті 6 Конвенції у зв’язку зі способом, у який суди першої інстанції відхилили запитання заявників.
Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд в аспекті права заявників на ефективну участь у провадженні (п. 1 ст. 6 Конвенції).
Ключові слова: принципи судочинства, права учасників процесу, дослідження доказів судом, порядок проведення судової експертизи
