Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 лютого 2023 року

у справі «CATANĂ c. RÉPUBLIQUE DE MOLDOVA»

за заявою № 43237/13

Щодо недотримання вимог незалежності та неупередженості під час двох дисциплінарних проваджень стосовно судді

Фабула справи: посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявниця, яка є суддею, стверджувала, що Дисциплінарна рада та CSM не змогли розглянути її справу незалежно та неупереджено і що перегляд Верховним судом відповідних рішень був неналежним. Щодо CSM, то заявниця скаржилась, зокрема, на присутність трьох членів ex officio: Міністр юстиції, Генеральний прокурор та Голова Верховного суду, а також на присутність професорів права, які, на її думку, були обрані парламентом з огляду на політичні міркування. Вона також розкритикувала роль Генерального прокурора у двох дисциплінарних провадженнях, відкритих проти неї.

У 2011 році проти пані Catană було відкрито два дисциплінарні провадження, в результаті яких Дисциплінарна рада Національної комісії щодо судової системи (CSM) оголосила їй дві суворі догани. У першому провадженні Дисциплінарна рада встановила, що пані Catană неправомірно застосувала положення про амністію до особи, засудженої за зґвалтування, вчиненого за обставин, що обтяжують покарання. У другому провадженні рада постановила, що заявниця перевищила свої повноваження як суддя, скасувавши накази прокурора про порушення кримінальних справ, оскільки такі накази не підлягали оскарженню в суді. Згодом CSM залишила обидва рішення без змін та відмовила у задоволенні апеляційних заяв, поданих пані Catană.

У 2012 році заявниця подала дві заяви до Верховного суду, в яких просила скасувати накладені на неї дисциплінарні стягнення. У червні та грудні того ж року суд відмовив у задоволенні заяв відповідно до Закону про CSM (Закон № 947-XIII). Відповідно до цього Закону, який набув чинності в серпні 2012 року, рішення CSM могли бути оскаржені безпосередньо до Верховного суду, але «лише в тій частині, яка стосується процедури прийняття рішення». У цій справі Верховний суд дійшов висновку, що така процедура в оскаржуваних рішеннях CSM була дотримана, та встановив, що він не має юрисдикції розглядати питання, порушені заявницею у двох заявах, поданих нею. Він постановив, що законодавець обмежив застосовність статті 6 Конвенції у спорах за участю суддів і що таке положення не може бути застосованим у цій справі. Тому він визнав заяви, подані заявницею, необґрунтованими.

Правове обґрунтування: у випадках, де пункт 1 статті 6 Конвенції був застосовним до дисциплінарних проваджень, Конвенція вимагала, як мінімум, наявності однієї з наступних систем. Або професійні дисциплінарні органи самі повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції, або, у випадку, якщо вони не відповідають таким вимогам, провадження в таких органах мають підлягати подальшому перегляду судовим органом, який має повну юрисдикцію та забезпечує дотримання гарантій статті 6 Конвенції.

Щодо дисциплінарних проваджень стосовно суддів, Суд раніше наголошував на необхідності істотного представництва суддів у відповідному дисциплінарному органі, що є важливим індикатором неупередженості.

Висновки: щодо Дисциплінарної ради, Суд зауважив, що Уряд не обґрунтував своє твердження про те, що судді становили більшість серед членів колегій, які ухвалювали рішення в двох провадженнях. Щодо CSM, Суд зауважив, що в першому дисциплінарному провадженні цей орган ухвалив рішення перед внесенням змін до законодавства від 31 серпня 2012 року і що до складу цього органу входили: троє членів ex officio, зазначені вище, п’ятеро суддів, обраних іншими суддями, та четверо професорів права. Рішення CSM в другому провадженні було ухвалено після вказаної дати. Крім трьох членів ex officio, до складу органу входило шість суддів, обраних іншими суддями, та три професори права.

Щодо статусу Міністра юстиції як члена ex officio, Суд зазначив, що Міністр був членом уряду, або іншими словами, виконавчої гілки влади. У зв’язку з цим він підтвердив важливість у своїй судовій практиці принципу поділу влади між виконавчою та судовою гілками. Він вважав, що присутність, навіть лише у пасивній ролі, члена уряду в органі, уповноваженому застосовувати дисциплінарні стягнення до суддів, само собою була дуже проблематичною з точки зору вимог статті 6 Конвенції, і, особливо, з точки зору вимоги, відповідно до якої дисциплінарний орган має бути незалежним.

Суд також вважав, що присутність Генерального прокурора у складі органу, який уповноважений притягувати суддів до дисциплінарної відповідальності, була проблематичною з огляду на вимоги неупередженості та незалежності відповідно до статті 6 Конвенції. Ризик полягав у тому, що судді могли не розглядати справи неупереджено через страх бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності, або у тому, що Генеральний прокурор міг не бути неупередженим щодо суддів, з рішеннями яких він чи вона не погоджувались. На думку Суду, той факт, що Генеральний прокурор був членом CSM ex officio, був особливо проблематичним, ураховуючи, що обидва дисциплінарні провадження щодо заявниці були ініційовані ним. Хоча Уряд стверджував, що Генеральний прокурор відмовився від участі в обговореннях під час розгляду CSM, як передбачено законом, у матеріалах справи не було нічого, що могло б підтвердити це твердження, оскільки, як з’ясувалось, не було складено жодного офіційного протоколу обговорень. Крім того, обидва рішення CSM в цій справі були підписані лише Президентом CSM, і не було жодної згадки про те, хто з членів брав участь в розгляді. Тому відсутність прозорості щодо ролі Генерального прокурора в ухваленні рішень CSM була цілком законною підставою для занепокоєння щодо ризику упередженості з його боку.

Щодо присутності професорів права у складі CSM, Суд зазначив, що вони були обрані парламентом шляхом простої більшості депутатів за пропозицією щонайменше 20 депутатів. У цій справі зі змісту національного законодавства не випливало, що кандидати повинні відповідати будь-яким попередньо встановленим критеріям відбору, окрім зайняття посади професора права. Тому, як з’ясувалось, депутати, особливо представники правлячої більшості, мали широкі дискреційні повноваження щодо вибору кандидатів. Крім того, Суд не зміг зробити висновок, ґрунтуючись на доступній йому інформації, що процес відбору кандидатів, за яких мав проголосувати парламент, був чітким і прозорим. Тому процес відбору професорів права не забезпечував дотримання достатніх гарантій незалежності.

З огляду на викладене вище, Суд вважав, що в цій справі вимоги незалежності та неупередженості не були дотримані стосовно складу CSM, який ухвалив рішення у справі заявниці. Тому було констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням вимог щодо незалежного та неупередженого суду у двох дисциплінарних провадженнях щодо заявниці.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: дисциплінарна відповідальність судді, справедливість судового розгляду, дисциплінарна процедура