Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 лютого 2023 року

у справі «STOENESCU v. ROMANIA»

за заявою № 14166/19

Щодо різного тлумачення судом закону про відшкодування судового збору

Фабула справи: ця справа стосується скарги на зобов’язання сплатити судові витрати за розгляд спору, незважаючи на відхилення позову через мирне досудове врегулювання спору. Зокрема, заявник скаржився на те, що провадження щодо його вимог із відшкодування та/або звільнення від подальшої сплати судового збору (коли основне провадження вже було припинено на підставі угоди сторін) було несправедливим і мало непропорційний вплив на його майнові права, оскільки він був зобов’язаний повністю сплатити судовий збір, навіть незважаючи на те, що його позов було відхилено як безпідставний на першому ж слуханні. Він скаржився на порушення його прав за пунктом 1 статті 6 Конвенції, а також статтею1 Першого протоколу до Конвенції.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ зазначив, що, на відміну від великого масиву прецедентної практики Суду, яка стосується питання стверджувано надмірних судових зборів, ця справа стосувалася не питання доступу заявника до суду, а радше імовірно різного тлумачення національним судом закону про відшкодування судового збору. У зв’язку із цим Суд повторив, що вирішення питання про судові витрати може мати наслідки для справедливості провадження в цілому (див. Stankiewicz v. Poland).

Зазначаючи, що заявник просив і скористався можливістю сплати судового збору частинами, система загалом здатна передбачати зменшення або звільнення від сплати з огляду на доходи позивача. ЄСПЛ наголосив, що в цій справі мова йшла не про саму сплату судового збору, а про умови, за яких уже сплачені або такі, що ще мають бути сплачені, збори підлягають відшкодуванню.

У зв’язку із цим відповідне національне законодавство є чітким, передбачаючи дуже небагато ситуацій, коли таке відшкодування може бути дозволено. Можливі сценарії включають випадки, коли (повна) сума не була сплачена, коли позивач відкликав свій позов до того, як іншу сторону було повідомлено про це, і у випадку, якщо відповідний позов втратив будь-яку мету в результаті правового положення. Проте заявник стверджував, що відносно останньої ситуації (яка передбачена пунктом 1 (c) статті 45 EGO № 80/2013) національні суди дотримуються різних і суперечливих точок зору.

ЄСПЛ нагадав, що порівняння різних рішень національних судів, навіть якщо вони винесені в явно схожих справах, не є його функцією, за винятком випадків відмови у правосудді чи очевидного свавілля, оскільки незалежність цих судів необхідно поважати (див. Ādamsons v. Latvia, № 3669/03, § 118, 24 червня 2008 року). Водночас піддавання двох суперечок різному трактуванню не може вважатися таким, що породжує суперечливу прецедентну практику, якщо це виправдано різницею у фактичних ситуаціях, про які йдеться (див. Hayati Çelebi and Others v. Turkey, № 582/05, § 52, 9 лютого 2016 року).

Крім того, Суд визнав, що можливість суперечливих судових рішень є невід’ємною рисою будь-якої судової системи, яка базується на мережі судів першої та апеляційної інстанцій, що мають повноваження в межах своєї територіальної юрисдикції. Такі розбіжності також можуть виникати в межах одного суду. Це саме по собі не може вважатися таким, що суперечить Конвенції. Тим не менш, критерії, якими керується Суд при оцінці умов, за яких суперечливі рішення різних національних судів, винесених в останній інстанції, можуть порушувати вимогу справедливого судового розгляду, закріплену в статті 6 § 1 Конвенції, полягають у встановленні того, чи «глибокі та давні розбіжності» існують у прецедентній практиці національних судів, чи передбачає внутрішнє законодавство механізм, здатний подолати ці невідповідності, чи застосовувався цей механізм і, якщо доцільно, з яким ефектом (див. Nejdet Şahin and Perihan Şahin v. Turkey ([GC], № 13279/05, §§ 49-58 та 61, 20 жовтня 2011 року).

Висновки: ЄСПЛ на підставі відповідної національної прецедентної практики, на яку посилалися сторони, зазначив, що за дуже незначними винятками переважна частина прикладів і коментарів сходяться у незастосовності статті 45 § 1 (c) EGO № 80/2013 до обставин справи заявника. Крім того, навіть у кількох прикладах, які свідчать про те, що в деяких ситуаціях суди вирішували застосувати зазначену статтю та відшкодувати судові збори відповідним позивачам, вивчення відповідної фактичної інформації показує, що вони охоплюють відносно короткий період і, що важливіше, що вони стосуються контексту, істотно відмінного від того, який стосується ситуації заявника (анулювання контракту, провадження у справі про банкрутство, ліквідація майна або визнання боргу). Єдиним винятком є рішення Бухарестського окружного суду четвертого округу від 12 липня 2017 року, у якому за умов, дуже схожих на ті, що в цій справі, суд погодився повернути податок на підставі статті 45 § 1 (с), яка, однак, розглядалася у поєднанні зі статтею 320 Цивільного кодексу. Крім того, більшість точок зору національних судів, на які посилався Уряд, збігаються щодо незастосовності статті 45 § 1 (c) EGO 80/2013. Лише деякі суди, здається, схильні виходити за межі букви закону та застосовувати «за аналогією» 50 % відшкодування, що стосується медіації або відкликання позову, до ситуації, коли врегулювання досягнуто в нотаріуса.

З урахуванням обставин цієї справи та на основі наданих сторонами релевантних прикладів, ЄСПЛ, відповідно, не може зробити висновок про наявність глибоких та тривалих розбіжностей у відповідній судовій практиці національних судів. Крім того, незважаючи на несприятливий результат провадження, на яке скаржився заявник (у якому він, представлений обраним ним адвокатом, мав змогу надати докази та вільно сформулювати свої аргументи, і в якому всі аргументи були належним чином розглянуті судами) був для нього несприятливим, він повністю відповідав давній вимозі про те, що заявник повинен внести розумну суму для відшкодування витрат, пов’язаних із вчиненням позову. У будь-якому разі зазначений результат не можна вважати довільним або явно необґрунтованим.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: пільги при сплаті судового збору, відшкодування судових витрат, справедливість судового розгляду