Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 лютого 2023 року

у справі «B v. RUSSIA»

за заявою № 36328/20

Щодо неврахування вразливого статусу дитини-жертви сексуального насильства в межах кримінального провадження стосовно цього факту

Фабула справи: посилаючись на статті 3 Конвенції і 13, заявниця В. скаржилася, що під час кримінального провадження вона зазнала вторинної віктимізації. Зокрема вона стверджувала, що її особливу вразливість як дитини, яка стала жертвою сексуального насильства, не було достатньо враховано, що завдало їй серйозних додаткових травм та страждань.

У 2019 році, у віці 12 років, заявниця B., яка після смерті матері жила з опікуном, розповіла, що піддавалася сексуальному насильству у віці 7-10 років. Справа стосувалася її участі в подальшому розслідуванні та судовому розгляді кримінального провадження щодо імовірних кривдників. Заявниця скаржилася на те, що її неодноразові опитування (interview) та безпосередній контакт з імовірними кривдниками під час провадження завдали їй серйозного стресу та душевних труднощів, що призвело до серйозних психологічних розладів та повторної травматизації.

Правове обґрунтування: зважаючи на гостру вразливість заявниці та особливо серйозний характер її імовірної вторинної віктимізації, ЄСПЛ розглянув справу відповідно до статті 3 Конвенції, ураховуючи відповідне міжнародне право і, зокрема, «Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства», також відому як Ланцаротська Конвенція.

ЄСПЛ зазначив, що для того, аби звести до мінімуму кількість опитувань неповнолітніх і таким чином уникнути подальших травм, одна з рекомендацій цієї Конвенції полягає в тому, аби відеозаписи приймалися в якості доказів. ЄСПЛ зауважив, що лише перше опитування B. було записано на відео, і запис того ж дня було втрачено. Нічого не свідчило про запровадження належних процедур для його збереження. Після втрати відео не було застосовано жодних інших способів запобігти тому, аби B. продовжувала розповідати свою версію подій і знову переживати травму.

ЄСПЛ відзначив, що факт наявності чотирьох окремих проваджень не перешкоджав використанню одних і тих самих релевантних доказів у різних провадженнях. Як відбулося в цій справі, заявниці доводилося повторювати свої твердження про всі епізоди імовірного жорстокого поводження принаймні не менше трьох разів. Крім того проводилися додаткові опитування, під час яких вона знову мала описати насильство судово-медичному експерту. ЄСПЛ встановив, що необхідність цих додаткових опитувань чітко продемонстрована не була.

ЄСПЛ зауважив, що В. не лише опитували декілька разів, але й такі опитування проводилися чотирма різними слідчими, троє з яких були чоловіками. На противагу цьому Ланцаротська Конвенція рекомендує, аби усі опитування дітей, за можливості, проводилися однією особою. Такого положення російське національне законодавство не містило, але нічого не вказує на те, що на практиці було неможливо доручити одній жінці-слідчому проводити всі опитування. Крім того, 12 опитувань проводилися у звичайних офісах, а не в приміщеннях, призначених або пристосованих для опитувань дітей, і не було жодних доказів того, що залучені до провадження слідчі пройшли навчання для опитування дітей, тоді як стаття 36 Ланцаротської Конвенції рекомендує, аби навчання з прав дітей, які стали жертвами сексуального насильства, було доступне для всіх осіб, залучених до провадження, зокрема суддів, прокурорів та адвокатів.

Окрім численних опитувань В. була змушена повторювати свої показання в місцях, де, ймовірно, вона зазнала насильства. В одному з таких випадків був присутній брат одного з винуватців. Оскільки такі перевірки могли бути проведені іншими способами, наприклад, за допомогою фотографій, органи влади не змогли продемонструвати необхідності їх здійснення за місцем імовірного вчинення злочину.

Особливе занепокоєння ЄСПЛ викликав контакт В. з підозрюваними. Хоча під час процедури впізнання двох із них, В. перебувала у кімнаті з одностороннім дзеркалом, її інтереси не були достатньо захищені: її страх і стрес могли виникнути через те, що їй не сказали чи не запевнили, що її не побачать. Одного разу внаслідок помилки слідчого до кімнати, де вона перебувала, увійшов винуватець. Зіткнення з імовірними кривдниками було для неї особливо важким досвідом, ще більше посиленим тим фактом, що вона була піддана інтенсивному опитуванню двома адвокатами, які здійснювали представництво інтересів одного з них. Жодних альтернатив, які дозволили б стороні захисту поставити їй запитання у менш тривожний спосіб, не було запропоновано. У В. спостерігалися ознаки психологічної травми, характерної для дітей-жертв сексуального насильства, переживання сорому, сильного емоційного стресу, тривоги та страху. Зрештою це призвело до лікування заявниці від нервового зриву.

Крім того, у червні 2019 року висновком судово-медичних експертів слідчий відділ був поінформований про емоційні та психічні розлади В., її фізичне виснаження та депресію, а також про рекомендації психологів стосовно уникнення психічно травмуючих ситуацій та негативних емоцій. Незважаючи на це, слідчі ще сім разів опитували В. у вересні та жовтні 2019 року, а також у лютому, травні та вересні 2020 року. Деякі зі слідчих намагалися звільнити заявницю від участі у деяких слідчих діях, але ці рішення різними залученими слідчими не узгоджувалися, й не всі їх виконували.

Висновки: особливо вражаючими були тривалі опитування слідчими В. та її допит під час першого судового засідання 10 червня 2020 року. ЄСПЛ вважав, що обов’язком національного суду було забезпечення належного захисту особистої недоторканності В. під час судового розгляду та збалансування її права з правами сторони захисту. Суддя не навів жодних причин для свого рішення допитати її та не урахував її особливу вразливість як дитини, яка стала жертвою сексуального насильства, тривожний стан її психологічного здоров’я, рекомендацію експертів щодо її участі в засіданні, або навіть прохання психолога та опікуна припинити її допит, оскільки вона зазнає подальшої травматизації. B була піддана широкому та детальному допиту й була змушена слухати свої показання, надані під час попереднього слідства, перш ніж бути підданою допиту через імовірні невідповідності. Після цього її ще тричі викликали до суду для продовження допиту. ЄСПЛ вважав, що це є несумісним із делікатним підходом, який вимагається з боку органів влади для здійснення кримінального провадження щодо сексуального насильства над неповнолітньою (ім).

ЄСПЛ дійшов висновку, що російська влада продемонструвала повну зневагу до страждань B. Вона була досить вразливою через свій молодий вік, трагічну сімейну ситуацію, поміщення до дитячого будинку та ймовірне сексуальне насильство. Органи влади не змогли захистити її особисту недоторканність під час кримінального провадження, що призвело до її вторинної віктимізації.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: порушення прав дитини, злочини проти дитини, неналежне кримінальне провадження