Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 лютого 2023 року

у справі «HUBERT NOWAK v. POLAND»

за заявою № 57916/16

Щодо нормативного забезпечення захисту життя пацієнтів, потерпілих від дорожньо-транспортної пригоди

Фабула справи: заявник скаржився за статтею 2 Конвенції на неспроможність держави виконати свої зобов’язання з надання йому належної вчасної медичної допомоги у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, у яку він потрапив.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ повторив, що перше речення пункту 1 статті 2 Конвенції зобов’язує державу не лише утримуватися від умисного та незаконного позбавлення життя, але й вживати відповідних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією (див. L.C.B. v. the United Kingdom, 9 червня 1998 року, § 36, Звіти про судові рішення та рішення 1998-III, і Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal [GC], № 56080/13, § 29, 19 грудня 2017 року). У контексті стверджуваної медичної недбалості істотні позитивні зобов’язання держав щодо медичного лікування обмежуються обов’язком регулювати, тобто обов’язком запровадити ефективну нормативно-правову базу, яка зобов’язує лікарні, приватні чи державні, вжити належних заходів для захисту життя пацієнтів (див. Calvelli and Ciglio v. Italy [GC], № 32967/96, § 49, ECHR 2002-I, з подальшими посиланнями, та Fernandes de Oliveira v. Portugal [GC], № 78103/14, § 105, 31 січня 2019 року).

Навіть у випадках, коли було встановлено медичну недбалість, Суд, як правило, визнав би суттєве порушення статті 2 Конвенції лише у тому випадку, якщо відповідна нормативна база не забезпечила належного захисту життя пацієнта. Суд підтверджує, що якщо Договірна Держава вжила належних заходів для забезпечення високих професійних стандартів серед медичних працівників і захисту життя пацієнтів, то такі питання, як помилка в судженні з боку медичного працівника або недбала координація між медичними працівниками в лікуванні конкретного пацієнта не може вважатися достатнім для притягнення Договірної Держави до відповідальності з точки зору її позитивних зобов’язань щодо захисту життя за статтею 2 Конвенції.

На основі цього ширшого розуміння зобов’язання держав забезпечити нормативну базу Суд визнав, що за дуже виняткових обставин, описаних у справі Lopes de Sousa Fernandes (цитована вище, §§ 191-96), відповідно до матеріально-правової частини статті 2 Конвенції державу може бути визнано відповідальною за дії і бездіяльність постачальників медичних послуг (там само, § 190).

Висновки: Суд зауважив, що у цій справі заявник не стверджував, що служба швидкої допомоги навмисно надала йому неадекватну першу допомогу. Заявник висунув кілька скарг щодо способу проведення рятувальної операції, суть яких полягала в тому, що він був поспішно визнаний мертвим без повного медичного обстеження. Це, на його думку, становило медичну помилку з боку A. M. За словами заявника, ці помилки та упущення призвели до затримки надання йому медичної допомоги, що поставило його життя під безпосередню загрозу та завдало непоправної шкоди його здоров’ю.

У цьому контексті Суд зазначив, що хід рятувальної операції після дорожньо-транспортної пригоди заявника був предметом національного контролю. Оцінка дій пожежників і лікаря була непростою, оскільки висновки деяких медичних експертиз були суперечливими. Слід зазначити, що А. М. оглянув заявника, хоч і у спосіб, який зрештою вважався неадекватним, і залишився на місці разом із поліцією та пожежними. Коли його помилку було помічено, була викликана швидка допомога, пожежники витягли заявника з-під уламків, і йому була надана медична допомога. Його негайно доставили до лікарні, де йому надали подальшу медичну допомогу. У дисциплінарному провадженні органи влади не встановили жодної помилки в тому, як А. М. оглянув заявника. Однак кримінальний суд погодився з думкою експертів Інституту судових досліджень Ягеллонського університету в Кракові про те, що для А. М. було неправильним рішення не діставати заявника з автомобіля для проведення повного загального огляду та констатувати його смерть на підставі поверхневого огляду через розбите вікно автомобіля. ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що засудження А. М. у першій інстанції було скасовано через застосування строків давності апеляційним судом.

За цих обставин, навіть якщо припустити, що заявника можна вважати таким, що отримав неповноцінне, неправильне або запізніле лікування, не можна зробити висновок, що служби екстреної допомоги свідомо поставили його життя під загрозу, відмовляючи йому в доступі до життєво необхідної невідкладної допомоги.

З огляду на наведені вище міркування, Суд вважав, що ця справа стосується звинувачень у медичній недбалості. За цих обставин суттєві позитивні зобов’язання Польщі обмежуються створенням належної нормативно-правової бази, що змушує служби невідкладної допомоги та лікарні, приватні чи державні, вживати відповідних заходів для захисту життя пацієнтів.

Суд зазначив, що заявник не стверджував про будь-яку системну чи структурну дисфункцію служб екстреної допомоги, про яку влада повинна була знати і яка призвела до того, що він був позбавлений належної першої допомоги.

Беручи до уваги вищезазначене, Суд висновив, що відповідна нормативна база не виявляє жодних недоліків щодо зобов’язання держави захищати право заявника на життя.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на життя у матеріальному аспекті (ст. 2 Конвенції).

Ключові слова: захист права на життя, ДТП, право на медичну допомогу