Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 лютого 2023 року

у справі «ELVAN c. TÜRKİYE»

за заявою № 64937/19

Щодо непроведення ефективного розслідування факту смерті дитини внаслідок травми, отриманої під час масових протестів

Фабула справи: посилаючись, зокрема, на статтю 2 Конвенції (право на життя), заявники скаржилися на смерть їхнього сина та брата та на неналежне розслідування обставин його смерті.

У період з травня по вересень 2013 року відбулася низка протестів проти плану будівництва торгового центру на території Gezi Park, однієї із зелених зон Стамбула. Ініційовані екологами та місцевими жителями протести проти знищення парку, поширилися в червні та липні того ж року на багато інших міст Туреччини, що призвело до сутичок. 16 червня 2013 року між 7:15 та 7:20 поліцейський елітної групи, відомої як «Zet» вистрілив у напрямку Berkin Elvan, який перебував біля перехрестя вулиць, йдучи, за словами його родичів, за хлібом. Хлопчик Berkin Elvan отримав поранення в голову та о 7:37 був оглянутий цивільними особами, які перебували на місці події, після чого був доправлений до лікарні, де він залишався в комі 269 днів. Хлопчик помер 11 березня 2014 року від переломів черепа, що призвели до крововиливу в мозок.

У червні 2012 року суд присяжних міста Стамбула визнав винним офіцера поліції, якому було призначено покарання у вигляді 16 років і восьми місяців позбавлення волі. Офіцер та заявники оскаржили цей вирок. Ці кримінальні провадження наразі перебувають на розгляді в апеляційному суді міста Стамбула.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ пояснив, що він не буде надавати жодної ваги аргументам Уряду про те, що загальна ситуація під час подій у Гезі була небезпечною, або щодо ідеї про те, що хлопчик Berkin Elvan брав участь у будь-якій конкретній діяльності в цьому контексті, оскільки було встановлено (прокуратурою та Стамбульським судом присяжних) що з 7 години ранку того дня акції протесту чи активних демонстрантів на місці події не було. На додаток до скарги, поданої першим заявником проти директора правоохоронних органів міста Стамбула H.Ç. і губернатора H.A.M., матеріали справи було передано до Міністерства внутрішніх справ з метою отримання дозволу на кримінальне переслідування, як того вимагає Закон № 4483. Міністерство 14 березня 2014 року відмовилося надати дозвіл на притягнення до відповідальності. Суд зазначив, що він систематично критикував режим і неодноразово виступав проти порядку, встановленого Законом № 4483 через несамостійність слідчих органів, спричинену його реалізацією, неможливість для окремих осіб брати ефективну участь у розслідуваннях, на які він поширював свою дію, та неадекватність судового перегляду, здійснюваного Державною радою щодо рішень цих органів. Конкретних відмінних обставин у цій справі, які б змусили ЄСПЛ прийняти інше рішення, не було. Згідно з практикою Суду існує системна проблема, яка сама по собі становить порушення процесуальних зобов’язань, про які йдеться в даному випадку

Висновки: Суд зазначив, що заявники подали клопотання до Національних зборів Туреччини, у якому вони звинуватили двох відповідальних високопосадовців у перешкоджанні правосуддю. Це звинувачення було доведено до стамбульської прокуратури, яка 25 грудня 2014 року вирішила припинити провадження. Заявники оскаржили це рішення до Конституційного суду, у своїй скарзі критикували директора правоохоронних органів H.Ç. і губернатора H.A.M. (вважаючи, що вони не повідомили поліцейських про їхній обов’язок діяти відповідно до закону та в інтересах громадської безпеки) за умисне підбурювання поліцейських до застосування надмірної сили до демонстрантів. Зокрема, Конституційний суд у своєму рішенні від 9 травня 2019 року обмежився висновком, що заявники не надали реальних доказів того, що наказ про втручання сприяв тому, що поліція перевищила свої повноваження; відповідно, скарги заявників не могли бути розглянуті як аргументовані, оскільки не були засновані на доказах, які були «за межами розумного сумніву».

Суд не визнав такий підхід задовільним, оскільки він ґрунтувався виключно на скасуванні тягаря доведення. Він висновив, що заявники не були в змозі надати – на обґрунтування своєї скарги про те, що директор правоохоронного органу H.Ç. і губернатор H.A.M. підбурювали поліцію до вчинення актів насильства – будь-яких більш відчутних доказів, ніж вони вже надали, щоб поставити під сумнів законність будь-яких стратегічних наказів, наданих поліції. Така інформація, якщо вона існувала, могла бути тільки в володінні вищих органів влади, відповідальних за правоохоронні органи в Туреччині. У будь-якому випадку, директор правоохоронних органів H.Ç. і губернатор H.A.M., беззаперечно, були першими, хто дізнався про те, яким чином поліція втрутилася в події щодо Gezi Park, і єдині органи влади, яким вони були підзвітні, мали доступ до інформації, здатної підтвердити або спростувати твердження заявників.

Крім того, на думку Суду, Конституційний суд не міг не знати, що відповідно до практики Суду, коли Уряд-відповідач покликаний нести відповідальність за смерть цивільної особи, перевірка вжитих у ході розслідування заходів слугувала не тільки для з'ясування того, чи було проведено розслідування відповідно до процесуальних вимог, а й для вирішення питання про те, чи повинен Уряд «зняти тягар доказування». Якщо не заперечувалося, що смерть настала – як у цій справі – внаслідок використання смертельної сили державними агентами, тягар доведення буде на Уряді-відповідачі, який мав спростувати твердження заявника належними та переконливими засобами; це було особливо вірно у випадку осіб, які були поранені або загинули під контролем влади або агентів держави, наприклад, під час поліцейських або військових операцій; у таких ситуаціях вважалося, що органи влади або агенти мають виключний доступ до відповідної інформації, здатної підтвердити або спростувати звинувачення, висунуті проти них потерпілими. Суд не міг виправити цей недолік, намагаючись припустити, яким буде результат провадження в Конституційному суді, якби вищезазначені питання були належним чином досліджені. Він міг лише зробити висновок, що в даному випадку той факт, що він не зміг досягти остаточного встановлення фактів щодо цієї частини заяви стало результатом відсутності адекватного реагування слідчих органів у сумнівному режимі, передбаченому Законом № 4483 і, зрештою, Конституційним судом

Отже, Суд встановив, що мало місце процесуальне порушення державою-відповідачем зобов’язання відповідно до статті 2 Конвенції проводити ефективне розслідування будь-якої ролі, яку директор правоохоронних органів Стамбула H.Ç. та/або губернатор H.A.M. могли грати стосовно смерті хлопчика Berkin Elvan.

Констатовані порушення: право на життя (ст. 2 Конвенції).

Ключові слова: захист права на життя, відповідальність правоохоронних органів, поліцейські операції