Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 грудня 2023 року

у справі «ŢÎMPĂU v. ROMANIA»

за заявою № 70267/17

Щодо автоматичного припинення трудових відносин з викладачем релігії

Фабула справи: заявниця скаржилася до ЄСПЛ на те, що відмова національних судів розглянути її скаргу на рішення місцевого архієпископа відкликати дозвіл, який він надав заявниці для роботи викладачем релігії, призвела до припинення її трудових відносин, порушила її право на доступ до суду та право на повагу до її приватного життя. Заявниця прямо посилалася на статті 6 і 9 Конвенції та, по суті, на статтю 8 Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд повторив, що зі статті 8 Конвенції не може випливати загальне право на працевлаштування або поновлення строкового трудового договору (див. Fernández Martínez, згадане вище, § 109). Тим не менш, Суд вже мав нагоду розглянути питання про застосовність статті 8 Конвенції до сфери зайнятості. У зв’язку з цим він нагадав, що «приватне життя» є широким поняттям та не має вичерпного визначення (див., серед інших джерел, рішення у справі Schüth v. Germany, № 1620/03, § 53, ECHR 2010). Було б недоцільно обмежувати поняття «приватне життя» «близьким колом», в якому особа може жити своїм особистим життям на власний розсуд, і повністю виключати з цього поняття зовнішній світ, який не охоплюється цим колом (див. рішення у справі Niemietz v. Germany, 16 грудня 1992 року, § 29, Series A № 251-B).

ЄСПЛ зіслався на загальні принципи та фактори, викладені у справі Fernández Martínez (§§ 123-32), що мають братись до уваги при встановленні балансу між правом на повагу до приватного життя та обов’язком держави захищати автономію церкви у випадках, коли трудові відносини з викладачем релігії були припинені, оскільки церква вважала, що така особа не відповідає вимогам для такої посади.

Як зазначив Суд, з викладених обставин неможливо встановити, чи отримувала коли-небудь заявниця дозвіл Архієпископа, водночас, відповідно до інформації, наданої Інспекцією, такий дозвіл був отриманий лише за рік до того, як він був відкликаний, з чим не погоджувалася заявниця. Таким чином, ЄСПЛ вважав, що заявниця, вступаючи у відносини між Церквою і державою щодо викладання православної релігії та підписавши трудовий договір, добровільно взяла на себе підвищений обов’язок бути лояльною до Православної Церкви і відповідних професійних та дисциплінарних обмежень, які, у певній мірі, звузили сферу її права на повагу до її приватного життя. З огляду на викладене та відповідну прецедентну практику, ЄСПЛ не бачив підстав вважати, що на час подій, які стали підставою для розгляду даної справи, договірний обов’язок щодо лояльності та пов’язані з нею обмеження припинили своє існування.

ЄСПЛ встановив, що заявниця була найманим працівником і отримувала грошові кошти від держави і дана обставина не впливала на обсяг обов’язків, покладених на заявницю щодо Православної Церкви або заходів, які Церква могла вжити у випадку порушення таких обов’язків. ЄСПЛ також взяв до уваги, що роботодавець заявниці не був зобов’язаний розглядати можливість надання заявниці іншої посади у школі та зазначив, що такі дії були частиною обов’язку держави щодо пошуку балансу між захистом приватного та професійного життя заявниці і реалізацією церковної автономії.

Висновки: ЄСПЛ визнав, що рішення про припинення трудових відносин являло собою покарання, яке мало серйозні наслідки для її особистого життя. Тим не менш, Суд зазначив, що санкція була застосована з причин, які, у разі їх доведення, як зазначила сама заявниця, могли б призвести до дисциплінарної відповідальності будь-якого викладача, незалежно від предмета, який він викладав. Також ЄСПЛ звернув увагу на те, що на відміну від обставин інших справ, заявниця не була позбавлена можливості знайти будь-яку іншу роботу на підставі своєї кваліфікації магістра філософії, що є абсолютно непов’язаним з особливою домовленістю між державою і Православною Церквою про викладання православної релігії.

Суд також вважав за доречне звернути увагу на те, що заявниця не була залучена до дисциплінарного провадження, відкритого щодо неї, і таке звільнення не базувалося на причинах, які стосувалися особи працівника, як це передбачено відповідними нормами трудового законодавства, що зрештою могло б призвести до втрати допомоги по безробіттю. Зважаючи на всі досліджені обставини справи, на думку ЄСПЛ, у даному випадку не можна стверджувати, що наслідки рішення про розірвання трудового договору для заявниці були надмірними.

Суд зазначив, що заявниця могла оскаржити розірвання трудового договору в повітовому та апеляційному судах на загальних підставах, що і було зроблено у даній справі. На думку ЄСПЛ національні суди взяли до уваги всі відповідні фактори та врахували інтереси заявниці в рамках обмежень, накладених на них обов’язком поважати автономію Православної Церкви. При цьому, заявниця, беручи на себе завдання викладати православну релігію, знала або повинна були знати про потенційні наслідки підвищеного обов’язку бути прихильною Православній Церкві, яким вона була обмежена, зокрема, для збереження свого авторитету як викладача.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: законність звільнення, церковні спори, трудові відносини