Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 листопада 2023 року

у справі «TADIĆ v. CROATIA»

за заявою № 25551/18

Щодо незалежності суддів від голови суду

Фабула справи: посилаючись на пункти 1 та 2 статті 6 Конвенції, заявник скаржився, що Верховний Суд, апеляційний суд у його справі, не був безстороннім, оскільки його Голова, ймовірно, зіграв певну роль у вчиненні кримінальних правопорушень, за які він постав перед судом, і давав показання в якості свідка обвинувачення. Він також скаржився, що публікація в ЗМІ за два місяці до прийняття Верховним Судом рішення у його справі щодо записів його телефонних розмов Агентством розвідки й безпеки була тиском на цей суд, аби той залишив його обвинувальний вирок в силі, і порушила презумпцію невинуватості.

Правове обґрунтування: відповідні принципи Конвенції щодо неупередженості судів були узагальнені у справі Morice v. France [GC], № 29369/10, §§ 73-78, ECHR 2015), та Denisov v. Ukraine [GC], № 76639/11, §§ 60-65, 25 вересня 2018 року. У цій справі ЄСПЛ не вважав, що існувало будь-яке питання щодо суб’єктивної неупередженості. Тому він розглядав питання неупередженості суддів Верховного Суду в світлі об’єктивного критерію (див. згадане вище рішення у справі Denisov, §§ 61-63). Крім того, зазначивши, що поняття незалежності та об’єктивної неупередженості тісно пов’язані (див. Ramos Nunes de Carvalho e Sá v. Portugal [GC], № 55391/13 та 2 інших, § 150, 6 листопада 2018 року), ЄСПЛ розглянув ці два питання разом, оскільки вони стосувалися цієї справи (порівняйте Kleyn and Others v. the Netherlands [GC], № 39343/98 та 3 інших, § 192, ECHR 2003-VI; Salov v. Ukraine, № 65518/01, § 82, ECHR 2005-VIII (витяги); та Agrokompleks v. Ukraine, № 23465/03, § 128, 6 жовтня 2011 року). Таким чином, щоб встановити, чи були стверджувані побоювання заявника щодо упередженості об’єктивно виправданими, зовнішній вигляд варто було перевірити на об’єктивну реальність, яка за ним стояла; тобто, необхідно було визначити, чи існували, незалежно від особистої поведінки суддів, будь-які факти, які можна було встановити, як такі, що могли викликати сумніви в їхній неупередженості (див. Castillo Algar, цит. в цій справі, § 45).

ЄСПЛ повторив, що незалежність судової влади вимагає, щоб окремі судді були вільні не лише від неналежного впливу ззовні судової системи, але й від впливу, який здійснюється всередині. Ця внутрішня незалежність суддів вимагає, щоб вони були вільні від вказівок або тиску з боку колег-суддів або тих, хто має адміністративні повноваження в суді, наприклад, голова цього суду або голова палати цього суду (див. Daktaras v. Lithuania, № 42095/98, § 36, ECHR 2000-X; Moiseyev v. Russia, № 62936/00, § 182, 9 жовтня 2008 року; та Khrykin v. Russia, № 33186/08, § 29, 19 квітня 2011 року). Відсутність достатніх гарантій, що забезпечують незалежність суддів у судовій системі та, зокрема, по відношенню до їхніх вищестоящих суддів, може призвести до висновку ЄСПЛ про об’єктивну виправданість сумнівів заявника в незалежності та неупередженості суду (див. вищезгадані справи Parlov-Tkalčić, § 86, та Agrokompleks, § 137).

Висновки: ЄСПЛ зазначив, що в той час існували спеціальні правила, які регулювали розподіл справ між суддями Верховного Суду. Це означає, що справи не розподілялися Головою Верховного Суду на власний розсуд, і немає нічого, що вказувало на те, що B. H. обирав доповідача або членів апеляційної колегії у справі заявника. Також немає жодних доказів того, що Голова Верховного Суду.

ЄСПЛ також зазначив, що Голова Верховного Суду не був уповноважений давати доповідачам або членам колегії вказівки щодо того, як вирішити справу, і немає жодних ознак того, що B. H. зробив це у справі заявника.

ЄСПЛ зазначив, що відповідно до законодавства Хорватії судді Верховного Суду призначаються та звільняються Національною радою правосуддя, автономним і незалежним органом, який забезпечує автономність і незалежність судової влади в Хорватії (див. пункти 29 і 30 цього рішення). Повноваження здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду та виправдовувати чи застосовувати покарання також належать виключно Національній раді правосуддя. Хоча Голова Верховного Суду мав повноваження тимчасово відсторонити суддю Верховного Суду, він міг зробити це лише у трьох випадках, передбачених законом. ЄСПЛ також зазначив, що судді Верховного Суду в Хорватії не підлягають атестації. Стосовно просування по службі та дисципліни, тобто сфер, які потенційно можуть мати найбільш суттєвий вплив на внутрішню незалежність суддів повноваження Голови Верховного Суду були досить обмеженими.

Відповідно, беручи до уваги всі конкретні обставини справи та гарантії, спрямовані на захист суддів Верховного Суду від неналежного внутрішнього втручання, ЄСПЛ був переконаний, що судді Верховного Суду, які розглядали справу заявника в апеляційному порядку, були достатньо незалежними від Голови цього суду. Побоювання заявника щодо відсутності їхньої неупередженості через їхнє нібито підлегле становище відносно свого Голови не можна вважати об’єктивно виправданими

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) в частині вимоги безстороннього суду через участь Голови Верховного Суду у справі заявника.

Ключові слова: принципи здійснення правосуддя, неупередженість суду, об’єктивна неупередженість суду, суб’єктивна неупередженість суду, функціональна неупередженість суду, право на справедливий судовий розгляд