Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 листопада 2023 року

у справі «OĞUZ v. TÜRKİYE»

за заявою № 37404/18

Щодо права підсудного допитати анонімного свідка особисто

Фабула справи: заявник скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що його право на справедливий суд було порушено через його неможливість допитати анонімного свідка, показання якого були використані судом першої інстанції для його засудження.

Правове обґрунтування: принципи щодо права на виклик і допит свідків, у тому числі анонімних, можна знайти у справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom [GC], № 26766/05 та 22228/06, §§ 118-47, ECHR 2011, Schatschaschwili v. Germany [GC], № 9154/10, §§ 100-31, ECHR 2015 та Süleyman v. Turkey, № 59453/10, §§ 61 66, 17 листопада 2020 року. Відповідно до цих принципів Суд зобов’язаний перевірити:

1. чи була вагома причина для того, щоб особу анонімного свідка тримати в таємниці та для того, щоб свідок не був присутнім на судовому засіданні, або для того, щоб цей свідок був допитаний за відсутності заявника (див. у зв’язку з цим, зокрема, згадане вище рішення у справі Süleyman, § 66, і згадане вище рішення у справі Al-Khawaja and Tahery, § 127);
2. чи свідчення, дані анонімним свідком, були єдиною чи вирішальною підставою для засудження заявника чи мали значну вагу в цьому відношенні; і
3. чи існували достатні врівноважуючі фактори для компенсації труднощів, з якими стикався захист у порівнянні зі свідченнями, наданими анонімним свідком.

Крім того, Суд зазначив, що, як і у випадку з усіма скаргами за пунктом 3 статті 6 Конвенції, відсутність можливості у підсудного допитати свідка повинна оцінюватися в світлі впливу, який вона мала на загальну справедливість судового розгляду.

Суд спочатку зазначив, що заявника було засуджено за (i) пошкодження майна згідно зі статтею 152 § 2 (a) Кримінального кодексу та (ii) несанкціоноване володіння небезпечними матеріалами згідно зі статтею 174 § 1 Кримінального кодексу через події 10 травня 2011 року, тобто підпалу поштового відділення та розбиття вікон. Він також зазначив, що при засудженні заявника було використано викривальні свідчення, надані анонімним свідком, якого заявник не зміг допитати. Відповідно, слід було перевірити, чи був судовий розгляд заявника справедливим у цьому відношенні, враховуючи вищезазначені принципи.

Щодо питання про те, чи була вагома причина зберігати особу свідка в таємниці та допитувати його за відсутності заявника та його адвоката Суд зазначив, що анонімний свідок був колишнім членом РПК і що кримінальне провадження ґрунтувалося на насильницьких діях, які нібито були здійснені від імені цієї озброєної терористичної організації. Таким чином, Суд готовий був припустити, що була вагома причина зберегти особу анонімного свідка в таємниці та допитати анонімного свідка за відсутності заявника та його адвоката, а саме, щоб захистити його та його родичів від будь-яких можливих репресій або погроз.

Далі ЄСПЛ зауважив, що показання анонімного свідка були єдиними доказами засудження заявника, беручи до уваги, зокрема, той факт, що решта доказів у матеріалах справи, а саме заяви М. Т., камери відеоспостереження, протоколи, у тому числі протокол арешту від 9 жовтня 2011 року не мали відношення до засудження заявника, оскільки вони не стосувалися інциденту 10 травня 2011 року. Відповідно, ЄСПЛ не дійшов висновку, що національним судом було зроблено належну оцінку з цього питання.

Щодо наявності достатніх врівноважуючих факторів для компенсації недоліків, за яких працював захист, ЄСПЛ зазначив, що суд першої інстанції, здається, не підходив до заяв анонімного свідка з особливою обережністю, і не очевидно, що він знав, що ці докази мали меншу вагу через те, що свідка було допитано за відсутності заявника та його адвоката (порівняйте також згадану вище справу Süleyman, § 89). У зв’язку з цим, що стосується засудження заявника за зберігання небезпечних матеріалів у зв’язку з інцидентом 10 травня 2011 року, Суд зауважив, що суд першої інстанції не вивчив заяви анонімного свідка, які не містили чіткої вказівки на те, чи заявник мав при собі або чи використовував коктейль Молотова під час нападу. Касаційний суд також не усунув цей недолік у своєму рішенні, яким залишив у силі вирок заявнику.

Крім того, і що більш важливо, суд першої інстанції не зміг пояснити, чому він не розглянув застосування заходу, передбаченого статтею 58 § 3 Кримінального процесуального кодексу, а саме допиту свідка, у тому числі анонімного, за допомогою аудіо- та відеотрансляції. Подібним чином суд першої інстанції не оцінив, чи можна було використати будь-які інші менш суворі альтернативи для отримання свідчень від анонімного свідка. Процесуальний дисбаланс у цій справі ще більше посилився, коли суд першої інстанції допитав анонімного свідка за відсутності заявника та його адвоката, але в присутності державного обвинувача (порівняйте також Ürek and Ürek v. Turkey, № 74845/ 12, §§ 52 і 63, 30 липня 2019 року).

Конституційний Суд також, здається, ретельно не розглянув скаргу заявника та не усунув цей недолік. У будь-якому випадку жоден із заходів, на які посилався Уряд, не міг розглядатися як достатній елемент противаги з огляду, зокрема, на той факт, що суд першої інстанції не спромігся застосувати менш сувору альтернативу, наприклад, допит свідка, у тому числі анонімного, за допомогою аудіо- та відеотрансляції, передбаченої статтею 58 § 3 Кримінального процесуального кодексу.

З огляду на вищевикладене Суд виснував, що заявнику не було надано належних гарантій, відповідних характеру його скарги та важливості того, що для нього було поставлено на карту, а саме покарання у виді п’яти років і двох місяців позбавлення волі в цілому та судового збору. Таким чином, він прийшов до висновку, що неможливість заявника допитати анонімного свідка, чиї свідчення були використані судом першої інстанції як єдиний доказ для його засудження без будь-яких достатніх процесуальних гарантій призвело до того, що кримінальне провадження було несправедливим. Отже, мало місце порушення пункту 1 та пункту 3 (d) статті 6 Конвенції.

Висновки: Суд також зазначив, що відсутність прямого заперечення заявника проти озвучення заяв анонімного свідка на слуханні не може тлумачитися як однозначна відмова заявника від права допитати цього свідка. Право ставити письмові запитання анонімному свідку також не слід розглядати як абстрактну заміну основного права допитати цього свідка особисто. Той факт, що прокурор зафіксував особу анонімного свідка і що суд першої інстанції безпосередньо заслухав його, а отже мав можливість скласти власне враження про його надійність, не може вважатися вирішальним для експертизи за статтею 6 § 3 (d) Конвенції.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 та пп. (d) п. 3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий судовий розгляд, оцінка доказів, дослідження доказів судом, право на захист, принципи кримінального провадження