Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 грудня 2023 року

у справі «NARBUTAS v. LITHUANIA»[4]

за заявою № 14139/21

Щодо безпідставно тривалого тимчасового арешту майна підозрюваного

Фабула справи: заявник стверджував, що тимчасовий арешт усіх його активів був непотрібним і непропорційним.

Правове обґрунтування: Суд визнав, що оскаржуване втручання слугувало законним загальним інтересам, оскільки мало на меті забезпечити можливість задоволення цивільного позову в кримінальному провадженні або можливість проведення конфіскації майна, якби було встановлено, що будь-яке майно заявника було отримано незаконним шляхом.

Однак Суд визнав, що арешт усього майна заявника (усіх його банківських рахунків, на яких було розміщено 350 000 євро та будь-яких майбутніх доходів, а також його автомобіля) за своїм характером становив суворий та обмежувальний захід, здатний суттєво вплинути на його права. Суд вразило те, що оскаржуваний захід було прийнято без будь-якого врахування базових потреб заявника, і що ці потреби враховувалися певною мірою лише після того, як він сам подав прокурору запит.

Суд вважав, що національні органи влади мали належним чином оцінити особисті обставини заявника та надані ним підтверджуючі документи, які показували його щомісячні витрати на оренду, їжу, ліки від раку та судові витрати у кримінальному провадженні, коли він стверджував, що йому потрібно приблизно 6000 євро на місяць, щоб задовольняти ці потреби. Однак вони не навели жодних підстав для відмови у його запиті щодо цієї суми.

Суд підкреслив, що у справах, подібних до цієї, де національне законодавство передбачало досить тривалий період для подання цивільного позову, необхідність встановлення справедливого балансу між, з одного боку, правами потерпілих або цивільних позивачів у кримінальному провадженні та, з іншого боку, правами підозрюваного чи обвинуваченого, є особливо важливою.

У цій справі сума матеріальної шкоди, яку, як стверджувалося, зазнало МОЗ (303 360 євро), була відома з початку кримінального провадження. Хоча до подання цивільного позову не можна було припустити, що він дорівнюватиме саме цій сумі, оскільки цивільний позов міг також включати моральну шкоду, Суд не зміг погодитися з тим, що арешт усіх активів заявника і всіх його майбутніх доходів без встановлення розумного співвідношення між ними і сумою, отриманою від передбачуваної злочинної діяльності, забезпечив необхідний справедливий баланс між конкуруючими інтересами. Натомість цей захід чітко надавав перевагу інтересам МОЗ щодо забезпечення його позову ще до того, як будь-яка така претензія взагалі була подана.

Висновки: Суд зазначив, що з огляду на підозри щодо заявника, прокурор був зобов’язаний провести розслідування походження всієї його власності. Надані Суду документи засвідчили, що така перевірка була розпочата лише через місяць після ухвалення постанови про тимчасовий арешт і завершилася 19 листопада 2020 року. З подальших рішень національних судів випливало, що підстав для розширеної конфіскації або для конфіскації будь-якого майна на суму, що перевищувала 303 360 євро, виявлено не було. Суд повторив, що, враховуючи їх обмежувальний характер, запобіжні заходи мають бути припинені, коли в них відпала потреба. Однак, навіть після завершення майнового розслідування, обсяг оскаржуваного обмеження у цій справі залишався незмінним до 21 лютого 2022 року. Усі вищезазначені міркування, взяті разом, дозволили Суду дійти висновку, що тимчасовий арешт банківських рахунків заявника, включаючи його майбутні доходи, та його автомобіля з 22 липня 2020 року по 25 березня 2022 року не досяг справедливого балансу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту його основних прав.

Констатовані порушення: захист власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: запобіжні заходи, порушення прав засуджених, розголошення відомостей кримінального провадження, право на висвітлення інформації