Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 грудня 2023 року

у справі «NARBUTAS v. LITHUANIA»[2]

за заявою № 14139/21

Щодо недотримання меж надання громадськості інформації про триваюче кримінальне провадження

Фабула справи: заявник скаржився, що слідчі органи завдали шкоди його репутації, розголосивши його ім’я та історію трудової діяльності в день його арешту, супроводжуючи його на судове засідання в присутності журналістів і регулярно коментуючи справу в ЗМІ.

Правове обґрунтування: Суд послався на свою усталену прецедентну практику за пунктом 1 статті 6 Конвенції, згідно з якою владі не можна перешкоджати інформувати громадськість про кримінальні розслідування, що тривають, але вона повинна робити це з усім розсудом і обережністю, необхідними для дотримання презумпції невинуватості (див. Paulikas v. Lithuania, № 57435/09, §§ 49, 24 січня 2017 року і згадані в ньому справи).

Суд визнав, що надання громадськості інформації про відповідне досудове розслідування сприяло дискусії, що становила суспільний інтерес, оскільки воно стосувалося державних витрат на значні суми, а у відповідний час тривала кампанія щодо майбутніх парламентських виборів, що призвело до більш ретельного розгляду та критики дій правлячої коаліції під час боротьби з пандемією. Однак Суд не був переконаний, що участь заявника у державних справах була настільки масштабною і такою важливою, щоб порівнювати його роль з роллю політика чи державного службовця. Суд не зміг встановити, що ступінь відомості заявника або його публічна роль були такими, щоб виправдати розкриття його особи ССР під час оголошення підозр проти нього. Суд підтримав точку зору заявника, що, оприлюднивши його особу, влада підвищила інтерес ЗМІ до справи та створила умови для того, щоб він був сфотографований та знятий на відео під час його супроводу поліцією до суду, коли здавалося, що він був у наручниках.

Висновки: Суд вважав, що заяви, зроблені прокурором під час досудового слідства, явно виходили за межі надання громадськості інформації загального характеру, оскільки вони містили моральне осудження заявника, висловлене рішучими та недвозначними словами, що могло завдати шкоди його репутації, а тому не можна сказати, що, оприлюднивши їх, органи влади діяли обережно. Суд також взяв до уваги той факт, що усі прес-релізи та статті, які відтворювали заяви органів влади, були доступні в Інтернеті.

Відповідно, Суд вважав, що зміст і форма прес-релізів і публічних коментарів, опублікованих слідчими органами, не були виправдані необхідністю інформувати громадськість про триваючу кримінальну справу.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: запобіжні заходи, порушення прав засуджених, захист приватного життя