Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 грудня 2023 року

у справі «NARBUTAS v. LITHUANIA»[1]

за заявою № 14139/21

Щодо неправомірного тимчасового тримання під вартою

Фабула справи: заявник скаржився, що його тимчасове тримання під вартою було незаконним і невиправданим. Зокрема, він стверджував, що третя умова за статтею 140 § 2 КПК не була дотримана в його справі, оскільки національні органи влади не змогли продемонструвати, що не було можливості отримати попередній дозвіл суду на його затримання.

Правове обґрунтування: взявши до уваги висловлену Міністерством юстиції критику щодо недостатньої чіткості чинної на той час редакції статті 140 § 2 КПК та не отримавши жодних правових документів, прикладів судової практики або інших джерел, здатних роз’яснити, які обставини могли розглядатися як такі, що унеможливили отримання прокурором попереднього дозволу суду на затримання особи, Суд висловив серйозні сумніви щодо того, чи було національне правове регулювання, чинне на момент попереднього затримання заявника, достатньо передбачуваним у своєму застосуванні, щоб відповідати стандарту «законності» за пунктом 1 статті 5 Конвенції.

Висновки: Суд зазначив, що у своїй скарзі прокурору в день свого арешту заявник посилався, зокрема, на те, що він мав законне джерело доходу, раніше не був судимий і співпрацював з владою під час обшуку його будинку, однак у рішенні прокурора особисті обставини заявника жодним чином не розглядалися. Після подальшої скарги заявника старшому прокурору той заявив, що ці обставини були враховані, коли врешті-решт ухвалив рішення про взяття заявника під домашній арешт, проте це рішення було винесено після того, як заявника тримали під вартою протягом приблизно тридцяти трьох годин, і це не змінило того факту, що необхідність цього затримання не була належним чином оцінена жодним національним органом, як того вимагала стаття 140 § 2 КПК. З огляду на вищевикладене Суд дійшов висновку, що тимчасове тримання заявника під вартою не відповідало процедурі, передбаченій законом, і відповідно, мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: запобіжні заходи, принцип заборони катування, порушення прав засуджених