Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 січня 2021 року

у справі «ДУБОВЦЕВ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРЇАНИ»

за заявою № 21429/14 та 9 іншими заявами

Щодо необґрунтованого тримання протестувальників Майдану під вартою

Фабула справи: заявники скаржились на незаконнета свавільне тримання їх під вартою всупереч пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з демонстрацією у м. Дніпро 26 січня 2014 року, однією з масових акцій протесту, які зазвичай називають «Євромайданом» та/або «Майданом».

Заявники зазначили, що не було фактологічного підґрунтя для існування «обґрунтованої підозри» у вчиненні ними будь-якого кримінального правопорушення, а положення національного кримінального законодавства про масові заворушення було нечітким і незрозумілим, а тому вони не могли передбачити, що їхня участь в акції протесту характеризуватиметься як масові заворушення. Також вони стверджували, що рішення суду, якими було санкціоновано тримання їх від вартою, були необґрунтованими та не містили належної оцінки відповідних фактів. Суди також не розглянули, чи існували ризики, які вимагали застосування цього запобіжного заходу, або не оцінили можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо пункту 1 статті 5 Конвенції наведені в згаданому рішенні у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 459 – 461). Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що пан В. Дубовцев та пан О. Береза трималися під вартою з 26 січня до 03 лютого 2014 року; пан К. Орбеладзе, пан О. Циганов і пан В. Шебанов трималися під вартою з 26 до 31 січня 2014 року в межах кримінальних проваджень щодо них, порушених за підозрою у вчиненні масових заворушень.

Суд також посилається на розгляд подібних скарг у згаданому рішенні у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункт 477), в якому він встановив, що у справах цих заявників не було дотримано мінімальний стандарт, встановлений підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції, щодо обґрунтованості підозри, а також були наявні елементи свавілля. Оскаржувані у цій справі події вказують на їхню подібність. Зокрема, коли заявники були поміщені під варту, підозра щодо них ґрунтувалася виключно на показаннях працівників міліції, хоча відповідні події відбувались публічно, і сотні осіб були присутні та брали в них участь. Формулювання цих показань було майже ідентичним, і по суті вони були викладені загально.

Висновки: в ухвалах про обрання заявникам запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою просто наводилися частини повідомлень про підозру і, хоча заявники заперечували вчинення будь-якого злочину, у них не було вказано жодних інших причин, чому підозра вважалася достатньо обґрунтованою доказами, окрім посилання на «показання невстановлених свідків» і неуточнені «інші матеріали».

Загалом вбачається, що 27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд міста Дніпра розглянув питання про тримання під вартою заявників у стислій формі, не проводячи ретельної, об’єктивної та індивідуальної оцінки їхніх справ.

Суд також зазначає, що кримінальні провадження щодо заявників були зрештою закриті у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення, і під час дисциплінарних проваджень щодо суддів, які санкціонували тримання їх під вартою, було встановлено, що останні діяли незаконно та свавільно. Крім того, інформація, що міститься у відповідному повідомленні про підозру, хоча і не є остаточною, вказує, що працівникам правоохоронних органів і судів Дніпропетровської області було надано «усні вказівки» про затримання, як стверджувалося, незалежно від відповідних правових обмежень, тих, хто брав участь або міг брати участь у «мирних акціях протесту» у м. Дніпро, та порушення щодо них кримінальних проваджень. Як стверджувалося, це було зроблено для того, аби залякати інших протестувальників і відмовити їх продовжувати брати участь в акціях протесту (див. пункт 37). Хоча Суд не готовий надавати вирішальну вагу цим висновкам і підозрам, які були зроблені в різному контексті дисциплінарного та кримінального провадження щодо відповідних суддів, він уже підкреслив той факт, що на момент подій органи державної влади, очевидно, запровадили цілеспрямовану стратегію щодо припинення та подальшого стримування цих акцій протесту. Ця стратегія могла пояснити загальне поширення застосування до певних протестувальників запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою. У зв’язку з цим Суд посилається на свої висновки у згаданому рішенні у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 473 – 475 та 520).

З огляду на зазначене Суд вважає, що національні органи влади не навели достатнього обґрунтування та доказів для виправдання тримання під вартою заявників, і тримання їх під вартою можна вважати свавільним.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції) у зв'язку з утриманням під вартою пана В. Дубовцева, пана К. Орбеладзе, пана О. Циганова, пана В. Шебанова та пана О. Берези (заяви № 21429/14, № 32778/14, № 33719/14 та № 42204/14) протягом періоду з 26 по 31 січня 2014 року.

Ключові слова: незаконне затримання, порушення прав демонстрантів, свавільне тримання під вартою