Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 січня 2021 року

у справі «GEORGIA v. RUSSIA (II)»

за заявою № 38263/08

Щодо встановлення юрисдикції держави в разі воєнних операцій під час міжнародного збройного конфлікту

Фабула справи: справа стосувалася заяв Уряду Грузії щодо адміністративної практики з боку Російської Федерації, що призвела до різних порушень положень Конвенції у зв’язку зі збройними конфліктами між Грузією та Російською Федерацією у серпні 2008 року.

Заява у справі була подана в контексті збройного конфлікту, який відбувся між Грузією та Російською Федерацією у серпні 2008 року після тривалого періоду постійно зростаючої напруженості, провокацій та інцидентів між двома країнами. У ніч із 7 на 8 серпня 2008 року, після тривалого періоду постійного посилення напруженості та інцидентів, грузинські війська розпочали артилерійський наступ на м. Цхінвалі, адміністративну столицю Південної Осетії. З 8 серпня 2008 року російські сухопутні війська перетнули кордон Грузії, проїхали через Абхазію та Південну Осетію, перш ніж увійти в сусідні регіони на безспірно грузинській території. 12 серпня 2008 року під егідою Європейського Союзу між Російською Федерацією та Грузією було укладено угоду про припинення вогню, за умовами якої сторони утримаються від застосування сили, припинять бойові дії та забезпечать доступ для гуманітарної допомоги, а також мають відійти до своїх звичайних баз, а російські військові сили – на лінії до початку бойових дій. Через затримку в застосуванні Російською Федерацією положень цієї угоди 8 вересня 2008 року було підписано нову угоду про імплементацію угоди про припинення вогню (угода Саркозі-Медведєва). 10 жовтня 2008 року Росія завершила виведення своїх військ, дислокованих у буферній зоні, за винятком с. Переві (Сачхерський район), розташованого на безспірно грузинській території, із якого російські війська вийшли 18 жовтня 2010 року.

ЄСПЛ визнав за доцільне розглянути військові операції, що проводилися під час активної фази бойових дій, окремо від інших подій, що відбулися після припинення активної фази бойових дій.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ вважав, що в разі воєнних операцій, які мали місце під час міжнародного збройного конфлікту, не можна говорити про «ефективний контроль» над певною територією. Сама реальність збройного протистояння та боїв між ворожими військовими силами, які прагнуть установити контроль над місцевістю в умовах хаосу, означала, що контроль над цією областю відсутній. Це було справедливо і в цій справі, оскільки більшість подій відбувалася в районах, які раніше перебували під контролем Грузії.

ЄСПЛ дійшов висновку, що події, які відбулися під час активної фази бойових дій (8–12 серпня 2008 року), не підпадали під юрисдикцію Російської Федерації для цілей статті 1 Конвенції, і визнав цю частину заяви неприйнятною.

Висновки: ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що сама реальність збройного протистояння та боїв між військовими силами противників, які прагнуть встановити контроль над місцевістю в умовах хаосу, означала не лише відсутність «ефективного контролю» над цією територією, але також виключала будь-яку форму «повноважень державного агента та контролю» над особами. Таким чином, він вирішив, що умови, які вона застосовувала у своїй прецедентній практиці для визначення здійснення екстериторіальної юрисдикції державою, не були дотримані щодо військових операцій, які вона мала розглянути в цій справі щодо активної фази бойових дій у контексті міжнародного збройного конфлікту. Це не означало, що держави можуть діяти поза будь-якою законодавчою базою; у такому контексті вони були зобов’язані дотримуватися досить детальних норм міжнародного гуманітарного права.

Констатовані порушення: заява у частині подій, які відбулися під час активної фази бойових дій (8–12 серпня 2008 року) ж такими, що не підпадають під юрисдикцію Російської Федерації для цілей статті 1 Конвенції, є неприйнятною.

Ключові слова: збройна агресія, принцип територіальної юрисдикції, екстериторіальні військові операції