Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 лютого 2021 року

у справі «X AND OTHERS v. BULGARIA»

за заявою № 22457/16

Щодо змісту позитивного та процесуального зобов’язань держави в контексті сексуальних зловживань над неповнолітніми, які перебувають на забезпеченні державою

Фабула справи: посилаючись на статті 3, 6, 8 і 13 Конвенції, заявники стверджували, що вони стали жертвами сексуального насильства під час перебування в дитячому будинку в Болгарії, і що болгарська влада не виконала свого позитивного зобов'язання захистити їх від такого поводження і зобов'язання провести ефективне розслідування цих тверджень.зслідування, які були припинені за відсутності доказів вчинення кримінального правопорушення.

Правове обґрунтування: Щодо позитивних зобов’язань за матеріальним аспектом статті 3 Конвенції Велика Палата з посиланням на справи O’Keeffe v. Ireland [ВП] та Nencheva and Others v. Bulgaria (справа за статтею 2 Конвенції) нагадала, що держави несуть підвищену відповідальність за захист дітей, які перебувають на її забезпеченні через їх особливо вразливе становище. У цій справі:

1. спосіб застосування нормативно-правової бази (разом із відповідними положеннями кримінального закону, а також механізмами звітування та виявлення) не призвів до порушення статті 3 Конвенції. Зокрема, і що важливо, не було встановлено будь-якої системної проблеми стосовно сексуальних зловживань над малолітніми дітьми в установах-інтернатах, що б вимагала вжиття більш суворих заходів з боку органів влади;
2. оскільки заявники перебували під виключною компетенцією державних органів, останні мали посилений обов’язок вживати оперативних заходів та проявляти особливу ретельність. Проте, навіть застосувавши наведений у рішенні Osman v. the United Kingdom [ВП] тест, Велика Палата встановила, що його перший аспект не був установлений, оскільки не було достатньої інформації, щоб визнати, що болгарські органи влади знали чи мали знати про реальний та безпосередній ризик для заявників стати жертвами жорстокого поводження, що спричинив вищезгаданий обов’язок захищати їх від такого ризику.

Велика Палата визнала, що болгарські слідчі органи не використали наявних механізмів розслідування та міжнародної співпраці, не вжили всіх розумних заходів зі з’ясування фактів та не провели повного й ретельного аналізу поданих їм доказів. Зокрема:

1. вони не намагалися зв’язатись із батьками заявників (усиновлювачами) для того, щоб своєчасно надати їм необхідну інформацію та підтримку, щоб вони могли взяти активну участь у різних процесуальних діях;
2. допити з іншими дітьми з установи-інтернату не були адаптовані до їхнього віку та зрілості та не були зафіксовані за допомогою відео;
3. болгарські органи влади не оцінили необхідності запитувати допит / інтерв’ю із заявниками та їхніми батьками. У зв’язку із цим вони могли б вжити заходів із допомоги та підтримки заявників у їх подвійному статусі як потерпілих та свідків і могли б прибути до Італії в межах надання взаємної правової допомоги чи просити органи влади Італії ще раз поговорити із заявниками. Навіть якби вони не намагалися безпосередньо поговорити із заявниками, вони принаймні могли б клопотати до своїх італійських колег про надання відеозаписів повідомлень заявників із метою оцінки їхньої достовірності. Різні психологи, які говорили із заявниками в Італії, також могли надати відповідну інформацію;
4. аналогічно болгарські органи влади мали б, у межах міжнародної судової співпраці, звернутись із проханням про проведення медичного огляду заявників;
5. болгарські органи влади не намагались опитати всіх дітей, яких зазначили заявники, які, як стверджувалось, стали жертвами або зловживань, або зловживань, які становили жорстоке поводження, що входило до процесуального зобов’язання з пролиття світла на факти справи;
6. органи влади не розглянули питання поступового та пропорційного вжиття слідчих заходів більш таємного характеру, таких як стеження за територією інтернату, прослуховування телефонних дзвінків чи перехоплення телефонних та електронних повідомлень, а також використання агентів під прикриттям;
7. незважаючи на твердження про те, що фотограф зробив фото, слідчі не розглядали можливість проведення обшуку його студії та вилучення медіафайлів, на яких вони могли бути збережені.

У підсумку, зазначені недоліки були достатньо серйозними для того, щоб Велика Палата дійшла висновку про неефективність розслідування для цілей статті 3 Конвенції, протлумаченої у світлі інших застосовних міжнародних документів, та, зокрема, Ланцаротської Конвенції.

Висновки: зміст позитивних зобов’язань за матеріальним аспектом статті 3 Конвенції полягає, з одного боку, у зобов’язанні створити законодавче та нормативне підґрунтя захисту і, з іншого боку, у зобов’язанні вживати оперативних заходів із захисту конкретних осіб за певних обставин, які б виключали ризик жорстокого поводження.

Стосовно процесуального зобов’язання за статтею 3 Конвенції провести ефективне розслідування необґрунтованих тверджень про сексуальні зловживання над дітьми Велика Палата надала два ключових роз’яснення щодо його обсягу та змісту:

По-перше, таке процесуальне зобов’язання має тлумачитись у світлі зобов’язань, що виникають із застосовних міжнародних документів, а саме Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства («Ланцаротська Конвенція»).

По-друге, за аналогією зі своєю усталеною практикою за статтею 2 Конвенції (Güzelyurtlu and Others v. Cyprus and Turkey [ВП]) та посилаючись на Ланцаротську Конвенцію, Велика Палата визнала обов’язок співпраці з органами влади іншої держави складовою частиною процесуального зобов’язання за статтею 3 Конвенції у справах про зловживання в транснаціональному контексті, як і в цій справі.

Констатовані порушення: відсутнє порушення заборони катування (ст. 3 Конвенції) у матеріальному аспекті. Порушення заборони катування (ст. 3 Конвенції) у процесуальному аспекті.

Ключові слова: захист прав дітей, ефективність розслідування, охорона дитинства, захист жертв злочинів