Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 лютого 2021 року

у справі «TOKEL v. TURKEY»

за заявою № 23662/08

Щодо відсутності правової основи у національному законодавстві на відповідний час для обмеження виключних прав власника патенту через попереднє використання третьою стороною

Фабула справи: посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, заявник скаржився на порушення його права на мирне користування (володіння) своїм майном. Ві зазначав про несанкціоноване використання запатентованого заявником винаходу – конвеєрної стрічкової системи для сушки чаю «Чайкуром» – Генеральним директоратом чайних підприємств, що було державним підприємством (далі – Підприємство).

Правове обґрунтування: ЄСПЛ вважає, що незважаючи на твердження Уряду про те, що не було втручання у право заявника на власність, оскільки використання Підприємством запатентованого винаходу заявника було засноване на його праві на попереднє використання, втручанням, про яке йде мова в цій справі, було використання системи як такої, незалежно від того, чи було це виправдано попереднім використанням, чи ні. Це використання розпочалося незадовго до того, як заявник подав заявку на реєстрацію патенту на винахід, продовжувалося протягом тривалого періоду та поширювалося на інші заводи Підприємства до закінчення терміну дії патенту заявника у 2008 році. У зв’язку із цим ЄСПЛ зазначає, що спір щодо дійсності патенту заявника в період між 1991 і 2008 роками, протягом яких Підприємство використовувало запатентований винахід, про який йде мова, без будь-якого дозволу, відсутній.

Відповідно ЄСПЛ вважає, що використання Підприємством предмета патенту заявника було втручанням у його майнові права в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Стверджуючи про це, він обмежив свою оцінку відповідності цього втручання умовам, установленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, щодо умов використання Підприємством предмета патенту на восьми заводах, що стосуються розгляду справи, до закінчення терміну дії патенту заявника у 2008 році.

Як ЄСПЛ неодноразово зазначав, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три правила: перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, яке міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення майна й підпорядковує його умовам; третє правило, зазначене в другому абзаці, визначає, що держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів. Друге і третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання в мирне володіння майном, слід розглядати у світлі загального принципу, викладеного в першому правилі (див., серед іншого, рішення ЄСПЛ у справі Ališić and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia, згадане вище, п. 98, та цитовані справи). ЄСПЛ зазначає, що втручання, яке є предметом розгляду в цій справі, не може бути віднесеним до конкретної категорії. Тому справу більш доцільно розглядати у світлі загального правила, викладеного в першому реченні першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. Beyeler v. Italy [ВП], № 33202/96, п. 106, ЄСПЛ 2000-I).

ЄСПЛ повторює, що законодавчий орган не має перешкод приймати нові ретроспективні положення для регулювання прав, що виникають згідно із чинними законами в цивільних питаннях (див. Saliba v. Malta, № 4251/02, п. 39, рішення від 8 листопада 2005 року).

Висновки: ЄСПЛ зазначає, що суд цивільної юрисдикції в м. Трабзоні відхилив клопотання заявника про запобігання втручанню Підприємства у його патентні права та його вимогу про компенсацію, встановивши, що оскаржуване втручання ґрунтувалося на праві попереднього використання Підприємства, що зазначено у статті 77 Законодавчого указу № 551 про захист патентів. Як зазначалося вище, Законодавчий указ № 551 був нормативно-правовим актом, прийнятим у 1995 році в контексті включення Туреччиною Угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності (далі – ТРІПС) до системи національного законодавства. Право на попереднє використання регулювалося цим законодавчим указом згідно з відповідними положеннями угоди ТРІПС та Паризької конвенції, за змістом яких відповідно дозволено державам-членам передбачати винятки з виключних прав, наданих патентом, та захищати права, набуті третіми особами до дати першої заявки на патент. Однак хоча таке право було передбачено Паризькою конвенцією, яка була ратифікована Туреччиною ще в 1925 році, права третіх осіб, які використовували або готувались до використання винаходу до реєстрації свого патенту, не регулювалися законом щодо видачі свідоцтв на винаходи від 1879 року, які діяли в 1991 році, коли Підприємство почало використовувати систему на своєму заводі, а заявник отримав свідоцтво про винахід.

Суд зазначає, що Законодавчий декрет № 551 не набрав чинності з ретроспективною силою, оскільки Тимчасова стаття 1 чітко встановлювала, що заявки на патенти, подані до набрання ним чинності, регулюватимуться положеннями, чинними на момент подання заявки (див. пункт 39 цього рішення). Відповідно у травні 1991 року, тобто коли Підприємство почало встановлювати систему сушки чаю на своїй фабриці в м. Пазаркої незадовго до подання заявки на патент заявником, законодавчої бази, яка б передбачала виняток із виключних прав власника патенту через попереднє використання третьою стороною, не було. У цьому контексті ЄСПЛ також зазначає, що Уряд не надавав будь-якої судової практики, згідно з якою право на попереднє використання могло існувати за національним правопорядком у відповідний час, а національні суди не застосовували її. Далі ЄСПЛ зазначає, що в червні 1991 року рада директорів Підприємства ухвалила інвестиційний план для встановлення системи сушки чаю, яка стала предметом заявки на патент, і запропонувала встановити її на двадцяти п’яти інших заводах протягом п’яти років за рахунок фінансових вигод, які вони принесуть. Цей план було схвалено Радою Міністрів у жовтні 1991 року, коли заявник уже мав дійсний патент на винахід.

З огляду на вищевикладене ЄСПЛ вважає, що втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном не може вважатися законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Констатовані порушення: захист права власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: порушення прав інтелектуальної власності, захист права власності, майнові права власника винаходу