Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 лютого 2021 року

у справі «N.Ç. c. TURQUIE»

за заявою № 40591/11

Щодо вторинної віктимізації дитини внаслідок надмірно тривалого кримінального провадження, пов’язаного з сексуальним насильством стосовно неї

Фабула справи: посилаючись на статті 3, 6, 8 та 13 Конвенції, заявниця скаржилася, що їй не було надано професійної підтримки під час судового розгляду у кримінальному провадженні проти низки осіб, обвинувачених у злочинах проституції щодо 14-річної дитини, що її було принижено в присутності обвинувачених і що їй погрожували з їхнього боку, про що були обізнані органи судової влади. Заявниця також скаржилася, що два звинувачення були зняті за спливом строку давності і що покарання обвинуваченим було пом’якшено з причини належної поведінки під час суду. Заявниця вказувала, що її не було захищено під час провадження, яке не було ефективним з огляду на тривалість та результат. Посилаючись на статтю 14 Конвенції, вона стверджувала про дискримінацію за ознакою статі.

Правове обґрунтування: стосовно відсутності підтримки заявниці Суд зауважив, що із часу подання нею скарги 8 січня 2003 року й до 12 травня 2004 року на жодній із стадій провадження заявницю не супроводжували ані соціальний працівник, психолог чи інший експерт, ані поліція чи прокуратура під час судового розгляду в суді присяжних. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця під час судового розгляду не отримувала належної підтримки.

Щодо незахисту заявниці від обвинувачених ЄСПЛ зазначив, що жодних заходів для відокремлення заявниці від обвинувачених під час судового розгляду вжито не було. Під час декількох засідань до 26 червня 2003 року заявниця перебувала навпроти своїх кривдників, і вони були зобов’язані детально розповісти про погрози та зґвалтування, жертвами яких вона стала. У матеріалах справи не було вказівок на те, що заявниця клопотала про очну ставку або що це було необхідним для належної та ефективної реалізації прав захисту. Тому Суд вказав, що органи влади не провели належного врівноваження і не забезпечили захисту заявниці від обвинувачених у цій серйозній справі стосовно заняття проституцією та сексуального насильства над дитиною у віці до 15 років.

Що стосується випадків зґвалтування, то в матеріалах справи не пояснювалося, чому для встановлення фактів чи їх правової кваліфікації необхідно було встановити положення, у якому були вчинені сексуальні дії. Ці слухання мали бути надто травматичними для заявниці, і одне лише рішення про проведення закритого судового засідання без громадськості не було достатнім для захисту заявниці від заподіяння шкоди її гідності та втручання у приватне життя. На думку Суду, ці слухання заподіяли шкоду її особистій недоторканності та значно перевищили рівень незручностей, пов’язаних із дачею показань як жертви сексуального насильства та експлуатації. Тому вони в жодному разі не могли виправдати вимог справедливого суду для обвинувачених.

Щодо медичних оглядів Суд підкреслив, що заявницю оглядали десять разів на запит суду. Така надмірна й непояснювана кількість медичних оглядів, більшість із яких мали інтрузивний характер, становила недопустиме втручання у фізичну та психологічну недоторканість особи.

Що стосується відсутності безпеки, то по завершенню судового розгляду заявниця зіштовхнулася з агресивною поведінкою родичів обвинувачених, у зв’язку із чим 24 березня 2003 року був необхідний супровід поліції для того, щоб вона залишила місто. Органи влади не вжили жодних превентивних заходів щодо цього. Аналогічно матеріали справи не містили жодних вказівок на те, чому суд присяжних відмовив у передачі справи до іншого суду попри те, що це було звичайною практикою в кримінальних справах.

Щодо оцінки згоди жертви Суд відзначив, що на практиці надання еквівалентного значення згоді дитини у віці до 15 років не допускається за жодних обставин у межах справи, пов’язаної із сексуальною експлуатацією чи насильством. На думку Суду, розслідування та його висновки головним чином були сфокусовані на відсутності згоди. Утім національні суди надали значної ваги «згоді» заявниці, визнаючи пункт 1 статті 414 КК в попередній редакції застосовним, проте не вказуючи, чому стверджувані погрози та насильство з боку двох жінок та оплата сексуальних послуг обвинуваченими не відповідали критеріям, наведеним у пункті 2 цієї статті. Останнім передбачено більш тривалі строки позбавлення волі, посилаючись на «застосування примусу, насильства чи погроз» та «шахрайських способів, завдяки яким жертва не здатна чинити опір».

Тому Суд зазначив, що суди доклали значних зусиль для уникнення застосування пункту 2 статті 414 КК в попередній редакції, яка передбачає більш тривалі строки ув’язнення, та не продемонстрували жодного занепокоєння з приводу вразливості заявниці, якій на час подій було менше 15 років. Таке тлумачення, без урахування віку потерпілої, повністю суперечило об’єктивній оцінці делікатного контексту справи й захисту дитини, що стала жертвою сексуальної експлуатації.

Що стосується ефективності розслідування, Суд зауважив, що кримінальне провадження тривало приблизно 11 років, справа чотири рази розглядалася судами на двох рівнях юрисдикції. ЄСПЛ також зазначив, що непояснювана кількість медичних оглядів спричинила значні затримки у провадженні. Також мав місце непояснюваний період бездіяльності між липнем 2005 та червнем 2010 року, а також не було надано жодних причин тривалості перебування справи на розгляді Касаційного суду. Зрештою Суд підкреслив, що обвинувачення у фальшивому ув’язненні стосовно всіх обвинувачених, а також обвинувачення в підбурюванні до заняття проституцією одного з них були зняті за спливом строку давності. Тому ЄСПЛ вказав, що дії судових органів були цілком несумісні з вимогою оперативності та старанності в цій справі, що вимагало особливої конкретної уваги та абсолютного пріоритету для забезпечення захисту дитини.

Висновки: ЄСПЛ визнав, що відсутність підтримки заявниці, відсутність захисту її від обвинувачених, необґрунтоване відтворення випадків зґвалтування, повторювані медичні огляди, відсутність спокійної та безпечної обстановки на слуханнях, оцінка згоди потерпілої, надмірна тривалість провадження і, зрештою, факт визнання двох обвинувачень такими, щодо яких сплив строк давності притягнення до відповідальності, становили серйозний випадок вторинної віктимізації заявниці. Поведінка національних органів влади була несумісною з обов’язком захисту дитини, яка стала жертвою сексуальної експлуатації та насильства.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції); право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист прав дитини, неефективність кримінального провадження, неефективне застосування кримінального права, злочини проти статевої свободи, злочини проти статевої недоторканості