Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 лютого 2021 року

у справі «IANCU c. ROUMANIE»

за заявою № 62915/17

Щодо правомірності підписання вироку суддею, який не брав участі в розгляді справи

Фабула справи: заявниця скаржилась на те, що суддя Л. Д. С., голова колегії суддів Вищого касаційного суду, яка відхилила скаргу заявниці на її засудження за пособництво та підбурювання до шахрайства, пішла у відставку відразу, як розглянули цю справу. Як наслідок, рішення Вищого суду було підписане від її імені суддею С. Т., Головою Вищого суду та чотирма іншими суддями колегії суддів, які брали участь у розгляді справи. Заявниця піддала критиці факт того, що рішення було підписане суддею С. Т., яка не брала участі в розгляді справи.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ не вбачив жодного порушення принципу безпосередності на етапі ухвалення рішення Вищим судом із таких причин.

Рішення суду було ухвалено колегією, на розгляд якої була передана скарга заявниці; ця сама колегія суддів розглянула її твердження та здійснила прямий аналіз доказів. Згідно з національним законодавством проєкт рішення було складено помічником судді, який брав участь у судових засіданнях та обговореннях та від імені колегії суддів навів підстави для засудження. Тому ані втручання судді Л. Д. С., ані її можлива заміна суддею С. Т. не були необхідними на цьому етапі. Крім цього, суддя С. Т. не брала участі у складанні проєкту рішення суду. Вищий суд установив, що докази в матеріалах справи обґрунтовували засудження заявниці, і ним було підтримано вирок суду першої інстанції після аналізу його змісту та проведення власної оцінки фактів справи та доказів. Тому обґрунтування суду супроводжувалося відповідними гарантіями.

Правило, згідно з яким рішення мають бути підписані всіма членами колегії суддів, застосовувалося Вищим судом за винятком тих випадків, коли суддя не міг його підписати. Проте підписання рішення всіма членами колегії суддів фактично не було загальним стандартом для всіх країн-членів РЄ. У той час як у деяких країнах рішення суду підписуються головуючим колегії, одноособово чи разом із працівником апарату суду, в інших країнах суддя, який підписав рішення замість відсутнього судді, не обов’язково мав би бути одним із суддів, які брали участь у провадженні.

Висновки: суддя Л. Д. С. більше не обіймала своєї посади на час завершення роботи над обґрунтуванням рішення, а тому вона об’єктивно не могла його підписати. Відповідно, це рішення було підписане замість неї суддею С. Т. згідно з національним законодавством та усталеною практикою Вищого суду. І все ж існував засіб правового захисту, за допомогою якого заявниця могла оскаржити таку неможливість.

Окрім того, національне законодавство обмежувало допустимість підпису Головою Вищого суду лише тими справами, де суддя, який слухав справу, не мав змоги підписати рішення, тобто на етапі подальших обговорень та складання проєкту рішення. Суддя С. Т. не брала участі в судових обговореннях, а її неучасть у підготовці рішення підтверджувалася її письмовою запискою поряд із підписом, за якою вона розписувалася за суддю Л. Д. С., а не від власного імені. Таким чином втручання судді С. Т. не мало наслідків для результату справи; і тому не було змін у складі колегії суддів Вищого суду, які розглядали справу.

Зрештою, заявниці, яка користувалася допомогою захисника за власним вибором, попередньо була надана можливість повторного допиту свідків, і суд першої інстанції належним чином проаналізував відповідні показання. За цих обставин і з огляду на факт того, що виправдувальний вирок не був скасований на основі переоцінки достовірності показань свідків, принципи справедливого судового розгляду не вимагали повторного заслуховування цих самих свідків.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливість судового розгляду, вимоги до судового рішення, порядок підписання судових рішень