Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 березня 2021 року

у справі «EMİNAĞAOĞLU v. TURKEY»

за заявою № 76521/12

Щодо відсутності судового перегляду санкції, накладеної на державного службовця компетентним дисциплінарним органом

Фабула справи: посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявник скаржився, зокрема, на застосоване дисциплінарне стягнення, стверджуючи, що він не мав права доступу до суду, оскільки не було можливості судового перегляду дисциплінарної процедури. Заявник також стверджував, що його право за статтею 8 Конвенції було порушене у зв’язку з використанням інформації, отриманої від перехоплених телефонних дзвінків, і що його право за статтею 10 Конвенції також не було захищено.

На заявника, як судового чиновника, було накладено дисциплінарне стягнення (переведення), рішення про що було ухвалене Радою суддів і прокурорів у зв’язку із заявами та критикою, які він висловив у ЗМІ, щодо деяких резонансних судових справ. На той час заявник також був головою «Ярсави» – асоціації суддів та прокурорів.

Правове обґрунтування: По-перше, ВРСП була несудовим органом. По-друге, хоча заявник зазнав дуже жорстких санкцій, важко було стверджувати, що провадження у Другій палаті ВРСП відповідало вимогам процесуальних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції: фактично мали місце письмові провадження і було надано дуже мало гарантій для відповідного судді / прокурора. У зв’язку із цим національне законодавство не містило жодних конкретних правил щодо процедури, якої слід дотримуватися, щодо гарантій, що надаються суддям та прокурорам перед ВРСП, або щодо порядку прийняття чи оцінки доказів. Крім того, Друга палата ВРСП не проводила засідань, не викликала та не заслуховувала свідків. Зрештою, рішення, ухвалені цією палатою, містили лише елементарні міркування без наведення причин ухвалення нею такого рішення.

Крім того, рішення Другої палати ВРСП, яка розглядала дисциплінарні справи, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку на пленарному засіданні Асамблеї (the Plenary Assembly). Однак не було доказів того, що це забезпечувало гарантії судового перегляду. Попередній висновок щодо відсутності процесуальних гарантій перед Другою палатою також був дійсним і для розгляду на пленарному засіданні Асамблеї. Отже, ні Друга палата, ні Асамблея ВРСП не можуть бути визначені як «судовий орган» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції. Також судовий розгляд не підлягав подальшому контролю з боку судового органу з повною юрисдикцією та наданням гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції і Уряд не висунув жодних підстав, які могли б виправдати виключення відповідного дисциплінарного стягнення зі сфери судового перегляду.

Висновки: оскаржувана санкція, накладена на заявника компетентним дисциплінарним органом, не переглядалась іншим органом, що здійснює судові функції, або звичайним судом, тобто держава-відповідач порушила саму суть його права на доступ до суду. Відповідно, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через порушення принципу того, що справа повинна розглядатися судом, встановленим законом.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: спори щодо припинення публічної служби, право на звернення до суду, доступність правосуддя, законний суд, компетентний суд