Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 листопада 2021 року

у справі «MUCHA v. SLOVAKIA»

за заявою № 63703/19

Щодо упередженості суду під час розгляду справи одного із співучасників у разі попереднього засудження інших співучасників на підставі угод про визнання винуватості

Фабула справи: посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявник скаржився на відмову в розгляді його справи незалежним судом і порушення презумпції невинуватості.

Заявника було засуджено та призначено йому покарання у вигляді 23 років позбавлення волі за низку злочинів, зокрема й насильницьких, учинених організованою злочинною групою. Частина обґрунтування національних судів щодо цього спиралася на показання співобвинувачених (спільників), які стали свідками сторони обвинувачення після укладення угоди про визнання їх винуватості. Засудження заявника проголошувалося тим самим судом у складі трьох суддів, який ухвалив рішення про затвердження угод про визнання винуватості. Ця колегія суддів визнала, що ці засудження були складовою частиною кримінальної справи заявника

Правове обґрунтування: посилання на заявника та на його дії може спричинити необхідність захисту його права вважатися невинуватим. ЄСПЛ усвідомлює, що будь-яке можливе порушення цього права могло мати місце насамперед у провадженні щодо співучасників заявника і що немає жодних вказівок на те, що заявник оскаржував це будь-яким чином. Проте можливе порушення пов’язане більше із судовим розглядом щодо самого заявника через те, що суд установив / розпізнав його особу, а також через той факт, що, як визнав сам суд, вироки щодо співучасників заявника були частиною справи проти нього і бралися до уваги як такі.

ЄСПЛ повторює, що принцип презумпції невинуватості буде порушено, якщо судове рішення чи твердження посадової особи щодо обвинуваченого у кримінальному правопорушенні відображає думку про те, що він винний, до того, як вина цієї особи буде встановлена відповідно до закону. Необхідно принципово розрізняти твердження про те, що хтось лише підозрюється у скоєнні злочину, і чітку заяву, що особа вчинила відповідний злочин за відсутності остаточного обвинувального вироку. У зв’язку із цим ЄСПЛ наголошує на важливості добору слів державними службовцями в заявах, які вони роблять до того, як особа була визнаною винною у вчиненні певного злочину. Незважаючи на те, що в цьому аспекті використання мови має вирішальне значення, ЄСПЛ також зауважує, що те, чи порушує заява посадової особи принцип презумпції невинуватості, має визначатися в контексті конкретних обставин, у яких була зроблена оскаржувана заява. Навіть використання деяких невдалих висловів може не мати вирішального значення, якщо враховувати характер та контекст конкретного провадження (див. Караман проти Німеччини, № 17103/10, § 63, 27 лютого 2014 року, з додатковими посиланнями).

ЄСПЛ було визнано, як і більш широко в європейському правовому полі, що у складних кримінальних провадженнях за участю кількох осіб, які не можуть бути судимі разом, посилання суду першої інстанції на участь третіх осіб, які згодом можуть бути судимі окремо, може бути необхідним для оцінки вини підсудних. Також ЄСПЛ визначив, що кримінальні суди зобов’язані якомога точніше й чіткіше встановити обставини справи, що мають значення для оцінки юридичної відповідальності обвинуваченого. Окрім того, прості звинувачення чи підозри не можна вважати встановленими фактами. Це також стосується фактичних обставин, пов’язаних з участю третіх осіб, але при необхідності наведення таких фактичних обставин суд повинен уникати надання більшої кількості інформації, ніж це необхідно для оцінки юридичної відповідальності обвинувачених у судовому розгляді (див. Караман проти Німеччини, цит. вище, § 64; див. також рішення Суду ЄС у справі AH та інших (презумпція невинуватості), § 44, цит. вище в пункті 34). ЄСПЛ також установив, що навіть у випадку, коли закон прямо встановлює, що жодних висновків про винуватість особи не може бути зроблено у кримінальному провадженні, в якому вона не брала участі, судові рішення мають бути сформульовані таким чином, щоб можна було уникнути будь-яких передчасних висновків про вину третьої особи, аби не поставити під загрозу справедливий розгляд обвинувачень у наступному окремому кримінальному провадженні (див. справу Караман проти Німеччини, цит. вище, § 65; і рішення Суду ЄС від 18 березня 2021 року у справі Пометон проти Комісії, C-440/19, EU:C:2021:214, § 63).

Повертаючись до обставин цієї справи, з огляду на характер злочинів, пов’язаних з організованою злочинністю, у яких були обвинувачені співучасники заявника, і враховуючи те, що злочин створення, планування діяльності та утримання злочинного угруповання міг бути вчинений лише спільно з іншими, безсумнівно, що посилатися на третіх осіб було необхідним для встановлення фактичної ролі у злочинних діях судимих осіб для вирішення їхніх справ

Висновки: оскільки суд першої інстанції, який судив заявника, вважав вироки щодо його співучасників частиною справи проти нього, принаймні на перший погляд, він мав очевидний стимул залишатися послідовним щодо своїх попередніх рішень, оскільки будь-які суперечливі висновки можуть підірвати довіру. Подібно до цього, враховуючи, що засудження самого заявника значною мірою ґрунтувалося на свідченнях, наданих співучасниками, які вже інкримінували йому певні злочини своїми зізнаннями, під час укладення угоди про визнання винуватості, є зрозумілим, що в них також був очевидний стимул не суперечити своїм попереднім заявам.

ЄСПЛ вважає дивним те, що повна оцінка фактичних обставин справи і кваліфікація злочинних дій, приписуваних заявнику, є повністю ідентичними тим, що були надані його співучасникам.

З огляду на формулювання вироки проти співучасників заявника порушили право заявника вважатися невинуватим доти, доки його вину не буде доведено. Враховуючи роль, яку вони відіграли в судовому розгляді справи заявника, який проходив у тому ж суді, його сумніви щодо неупередженості суду були об’єктивно виправданими.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: провадження на підставі угод, справедливість судового розгляду, порушення засад кримінального провадження