Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 листопада 2021 року

у справі «BIANCARDI v. ITALY»

за заявою № 77419/16

Щодо цивільної відповідальної редактора газети за відмову протягом тривалого часу деіндексувати опубліковану в інтернеті статтю про кримінальну справу стосовно приватних осіб

Фабула справи: за статтею 10 Конвенції заявник стверджував, що втручання в його свободу вираження поглядів, а саме в його право інформувати громадськість, було невиправданим. Він також скаржився на те, що покарання, призначене йому, було надмірним.

Заявник, редактор онлайнової газети, опублікував статтю про бійку в ресторані, під час якої особі було завдано ножове поранення, і про подальше кримінальне провадження щодо цього. Один з обвинувачених та сам ресторан просили видалити статтю з інтернету. Спочатку заявник відмовив, проте зрештою, через вісім місяців, видалив вказівки на цю статтю з інтернету (деіндексував її), намагаючись урегулювати порушену проти нього справу в суді. Проте суд визнав заявника відповідальним за те, що він не робив цього впродовж надмірно тривалого часу, незважаючи на офіційне прохання позивачів, що давало змогу будь-яким особам мати доступ до інформації про відповідне кримінальне провадження, просто ввівши в пошукове поле назву ресторану або ім’я обвинуваченого. Заявника було зобов’язано сплатити 5000 євро кожному з позивачів як компенсацію за порушення їхнього права на повагу до репутації.

Правове обґрунтування: ця справа відрізняється від попередніх справ Суду за статтями 8 та 10 Конвенції, що стосувалися змісту інтернет-публікацій (Delfi AS v. Estonia [GC]) чи способу публікації інформації, наприклад її анонімізації чи кваліфікації (M.L. and W.W. v. Germany). В цій справі мова йде про тривалий і легкий доступ до відповідних даних, а не лише про їх опрацювання в інтернеті. Справді, суть справи стосувалася нездатності заявника впродовж надмірно тривалого часу та попри офіційні прохання позивачів деіндексувати / видалити вказівки на опубліковану ним статтю з пошукової системи інтернету.

Поняття «деіндексація», «виключення з переліку» та «розіменування», що часто використовуються в різних джерелах ЄС та міжнародному праві, полягають у видаленні за ініціативою операторів пошукової системи інтернет-сторінок, опублікованих третіми особами, що містять інформацію про певну особу, зі списку відображених результатів. Тому обов’язок деіндексувати матеріал може бути накладений не лише на провайдерів пошукових систем інтернету, а й на адміністраторів газет чи журналістських архівів, доступних в інтернеті.

У цій справі мова йшла про розміщення в інтернеті впродовж певного часу статті про кримінальну справу щодо приватних осіб. Тому ця справа характеризується двома ключовими аспектами: 1) періодом, упродовж якого онлайн-стаття була опублікована інтернеті, та її впливом на право на репутацію відповідної особи; 2) характером об’єкта відповідної інформації – приватної особи, яка не діяла в межах публічного контексту як політична чи публічна фігура. Справді, кожен, добре відомий чи ні, може бути об’єктом будь-якого інтернет-пошуку, а його права можуть бути порушені продовжуваним доступом до його персональних даних.

Висновки: тривалість часу, упродовж якого ця стаття була розміщена в інтернеті, особливо з урахуванням цілей, для яких первинно оброблювалися дані запитувачів. На час ухвалення Верховним судом рішення у справі заявника кримінальне провадження тривало. Проте інформація, що містилася у статті, не була оновлена із часу настання відповідних подій у справі. Крім того, незважаючи на офіційне повідомлення, яке позивач направив заявникові з проханням видалити статтю з інтернету, ця стаття залишалася в онлайн-доступі впродовж 8 місяців. У зв’язку із цим застосоване національне законодавство, витлумачене у світлі міжнародних правових документів, підтримувало ідею того, що із плином часу значимість права заявника поширювати інформацію зменшувалася порівняно з правом позивача на повагу до репутації.

Делікатність відповідної інформації. Предмет статті стосувався кримінального провадження, порушеного проти одного з позивачів. Обставини, за яких відповідні конфіденційні дані були опубліковані, є фактором / аспектом, що має враховуватися при урівноваженні права на поширення інформації та права об’єкта даних на повагу до приватного життя.

Суворість застосованого покарання. Заявника було притягнуто до цивільної, а не до кримінальної відповідальності. Суворість застосованого покарання та розмір присудженої компенсації за моральну шкоду з урахуванням обставин цієї справи не можуть вважатися надмірними.

З огляду на наведене вище висновок національних судів про порушення заявником права позивача на повагу до репутації шляхом продовжуваного розміщення оскаржуваної статті в інтернеті та непроведення її деіндексування становив обґрунтоване обмеження його права на свободу вираження поглядів, тим більше відповідно до того факту, що заявникові не було пред’явлено вимогу про остаточне видалення статті з інтернету чи її анонімізацію.

Констатовані порушення: відсутнє порушення свободи вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: свобода преси, права медіа, захист персональних даних