Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 грудня 2021 року

у справі «JALLOW v. NORWAY»

за заявою № 36516/19

Щодо наслідків участі одного з батьків у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі про встановлення опіки над дитиною

Фабула справи: посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявник скаржився на несправедливість провадження, в якому він подав заяву про встановлення за ним опіки над його дитиною, яка проживає в Норвегії, після смерті її матері. Зокрема, заявнику довелося бути присутнім на судовому засіданні у провадженні за допомогою Skype, оскільки йому не надали візу для в’їзду в Норвегію з причини імміграційного контролю. Заявник зазначав, що йому не було дозволено бути особисто присутнім під час цього провадження. Він стверджував, серед іншого, що був поставлений у явно невигідне становище порівняно з тіткою дитини, яка також подавала заяву про батьківські обов'язки і могла особисто брати участь у судовому розгляді. Крім того, заявник скаржився, що відмова надати йому батьківські обов'язки порушила його право на повагу до сімейного життя відповідно до статті 8 Конвенції. Він стверджував, що непокладення на нього батьківських обов’язків щодо Г. призвело до розриву зв’язків між ними.

Правове обґрунтування: ключове питання в ЄСПЛ полягало не в тому, чи потрібно було видавати візу для забезпечення заявнику справедливого судового розгляду, а в тому, чи був судовий розгляд справедливим, враховуючи, що йому не дозволили в’їхати в Норвегію, аби особисто брати участь у судовому розгляді.

ЄСПЛ зазначив, що справа у Вищому суді обмежувалася вирішенням питання лише щодо батьківських обов’язків, а не опіки над дитиною. Вищий суд спершу вважав, що заслуховування показань за допомогою відеозв’язку не буде оптимальним рішенням. Однак після того як стало зрозуміло, що заявнику не буде дозволено в’їзд до Норвегії, Вищий суд визнав прийнятним продовжити заплановане засідання за його присутності через Skype, а також із фізичною присутністю його адвоката на слуханні для представлення інтересів заявника. Вищий суд вважав, що швидке вирішення питання відповідатиме інтересам дитини, оскільки з моменту ухвалення рішення міським судом пройшло більше року. Фактично Вищий суд мав зробити вибір між відкладенням розгляду справи на невизначений період без її вирішення і сприянням участі заявника за допомогою відеозв’язку.

Висновки: хоча заявник не погоджувався з розглядом справи без його фізичної присутності, він не скаржився через свого адвоката на конкретні проблеми під час самого засідання. Незважаючи на те, що в протоколах судових засідань були зафіксовані деякі проблеми з підключенням, із них випливало, що представник заявника не мав заперечень проти проведення засідання.

Більше того, адвокат не скаржилася на те, що заявник не мав можливості конфіденційно спілкуватися під час судового розгляду. ЄСПЛ дійшов висновку, що впродовж судового розгляду заявник користувався допомогою адвоката, присутнього на всіх засіданнях, і, хоча інколи це було технічно складніше, ніж якби він був у тій кімнаті, йому було надано багато можливостей представити свою справу як у процесі підготовки справи, так і під час самого судового розгляду. Відповідно, ЄСПЛ не вбачив жодних ознак того, що слухання було несправедливим.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: сімейні спори, право на участь у судовому засіданні, дистанційне судове провадження, захист прав батьків, принцип рівності сторін, принцип справедливості судового провадження