Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 грудня 2021 року

у справі «DANEŞ ET AUTRES c. ROUMANIE»

за заявами № 44332/16 і 2 інших

Щодо відмови у задоволенні цивільного позову членів керівної ради професійного органу про захист репутації у зв'язку з публікацією статті

Фабула справи: посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявники - члени керівної ради Національного ордену ветеринарних хірургів Румунії (C.M.V.R.) - стверджували, що національні органи влади не змогли захистити їхнє право на повагу до репутації.

Заявники зазначали про відмову в задоволенні їхніх позовів у справі проти журналіста та місцевої щотижневої газети щодо забезпечення захисту репутації після публікації статті з критикою на їхню адресу.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ зазначив, що мета оскаржуваної статті полягала в тому, щоб вказати на небезпеку для здоров’я споживачів у зв’язку із продажем і використанням безрецептурних ветеринарних препаратів, заходи, вжиті заявниками для скасування наказу, спрямованого на збільшення ефективності відповідних стандартів, та безпосередню участь заявників у продажу ветеринарних препаратів. ЄСПЛ також зауважив, що продаж непридатного для споживання м’яса вже висвітлювався в ЗМІ, коли ця стаття була опублікована та обговорювалася в національній пресі. Він вважав, що питання, висвітлені в статті, становлять загальний інтерес і пов’язані з охороною здоров’я населення. ЄСПЛ нагадав, що відповідно до позитивних зобов’язань держави за статтею 8 Конвенції громадськість повинна мати доступ до інформації, яка дозволяє оцінити ризики, яким піддається суспільство. Отже, у ЄСПЛ не було підстав сумніватися в тому, що публікація спірної статті може тлумачитись як така, що сприяла висвітленню питання, яке становить суспільний інтерес.

ЄСПЛ підкреслив, що заявники обіймали посади в керівній раді професійного органу, який суд першої інстанції описав як такий, що діє в інтересах суспільства. Він вважав, що їхня професійна діяльність означає, що заявники були добре відомими особами в цій сфері. Крім того, перший і третій заявники мали певний інтерес в академічному світі, а третій заявник також був «політиком». ЄСПЛ дійшов висновку, що заявники певною мірою були добре відомими суспільними діячами, а тому не могли вимагати захисту свого права на повагу до їхнього приватного життя так само, як приватні особи, не відомі суспільству.

Стосовно предмета статті ЄСПЛ зазначив, що він не стосувався приватного життя заявників, а зосереджувався на їхній професійній діяльності як членів керівної ради C.M.V.R. та як партнерів у компаніях, які продавали та розповсюджували ветеринарні препарати.

Висновки: ЄСПЛ відзначив, що суд першої інстанції ухвалив, що стаття переважно стосувалася забруднення продуктів тваринного походження залишками ветеринарних препаратів і пов’язаних із цим ризиків для здоров’я споживачів та що заявники згадувалися побічно. Хоча в цій статті були наведені заходи, вжиті заявниками як представниками C.M.V.R., щоб скасувати наказ, направлений на посилення стандартів у цій сфері, та вказівки на безпосередню участь заявників у продажу ветеринарних препаратів, ЄСПЛ зазначив, що вона не розкривала подробиць приватного життя заявників і не містила жодних образливих висловів. Здебільшого було наведено думки щодо того, як заявники виконували свої функції в керівній раді C.M.V.R.

ЄСПЛ, як і національні суди, підкреслив, що автор статті діяв добросовісно, спираючись на інші публікації з обговорення цієї ж проблематики, і використовував вже зібрану інформацію для формування оціночних суджень. Його тези підтверджувалися показаннями ветеринара, який, як і журналіст, хотів бити на сполох про необмежений продаж ветеринарних препаратів. Крім того, той факт, що автор статті «пом’якшив» свої заяви, супроводжував свої твердження відповідними матеріалами та брав участь у дискусії, яка вже тривала, є фактором, який свідчить про його добросовісність. Далі ЄСПЛ підкреслив, що національні суди проаналізували обсяг поширення та доступності статті й дійшли висновку, що вона з’явилася в місцевій щотижневій газеті, вебсайт якої відвідували переважно читачі з округу Біхор. Із цього очевидно, що обсяг поширення статті був обмеженим.

ЄСПЛ вважав, що національні суди досягли справедливого балансу між правом заявників на повагу до свого приватного життя та правом журналіста на свободу вираження поглядів і оцінили ці конкуруючі інтереси у світлі критеріїв, що випливають з його усталеної практики. Беручи до уваги свободу розсуду, надану Договірним Сторонам, ЄСПЛ, таким чином, не бачив серйозних підстав для заміни думки румунських судів своєю. Відповідно, не можна стверджувати, що, відмовляючись задовольнити позови заявників, національні суди не виконали позитивного зобов’язання держави із захисту права заявників на повагу до свого приватного життя в розумінні статті 8 Конвенції.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: дифамаційні спори, захист приватного життя, захист професійної діяльності, права медіа