Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 24 березня 2022 року

у справі «MICKOVSKI v. NORTH MACEDONIA»

за заявами №№ 39107/18 і 39726/18

Щодо недоведення судовим виконавцем наявності витрат внаслідок тимчасового призупинення його діяльності у зв'язку з кримінальним розслідуванням проти нього

Фабула справи: за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції заявник скаржився, що зупинення ним своєї діяльності як виконавця впродовж семи місяців у зв’язку з кримінальним розслідуванням було невиправданим втручанням у його ділові інтереси і що понесені витрати йому відшкодовано не було.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ вважав, що обов’язкове / примусове зупинення діяльності у зв’язку з кримінальним розслідуванням тимчасово позбавило заявника його клієнтів, які були зацікавлені в його послугах і, відповідно, могли вплинути на «володіння» – виконавчу практику, яку він здійснював. Це було заходом, що передбачав контроль за використанням майна, який має розглядатися за пунктом 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., mutatis mutandis, Tre Traktörer AB v. Sweden, 7 липня 1989 року, § 55, Series A no. 159; Döring v. Germany (dec.), no. 37595/97, ECHR 1999-VIII; та Buzescu v. Romania, no. 61302/00, § 88, 24 травня 2005 року). Залишалося з’ясувати, чи було таке втручання законним і чи було дотримано «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., Buzescu, цит. вище, § 89). Справедливий баланс буде порушено, якщо відповідна особа буде нести індивідуальний та надмірний тягар (див. G.I.E.M. S.R.L. and Others v. Italy [GC], nos. 1828/06 і двоє інших, § 300, 28 червня 2018 року).

ЄСПЛ підкреслив, що зупинення було передбачене статтею 60 (2) Закону про виконавче провадження, положення якої були чіткими. Тому втручання було передбачене законом.

ЄСПЛ зауважив, що протягом періоду зупинення заступник виконавця продовжував провадити відповідну діяльність замість заявника. Тому робота цього заступника може вважатися гарантією, що слугує суспільному інтересу шляхом безперервного надання послуг наявним клієнтам. Крім того, надані Урядом матеріали свідчили про те, що здійснювана цим заступником діяльність була достатньою для покриття / компенсації більшості негативних наслідків тимчасового зупинення, яких міг зазнати заявник.

Стосовно вимоги заявника, що його діяльність зазнала збитків через втрату нових можливих клієнтів упродовж строку зупинення діяльності, яке збіглося в часі з передачею виконавцям виконавчих проваджень, що перебували на розгляді в судах, ЄСПЛ не мав у розпорядженні жодних матеріалів, як-от список виконавчих проваджень, переданих іншим виконавцям у межах тієї ж юрисдикції на той час, за якими заявник отримав би значну кількість нових виконавчих проваджень, якби не рішення про зупинення.

Як апеляційний, так і Верховний суд, розглянувши позов заявника з позиції статей 549 та 553 Закону про кримінальне судочинство, вважали, що за відсутності незаконного засудження або ув’язнення на державу-відповідача така відповідальність покладатися не може. Вибір законодавця не передбачати в Законі про кримінальне судочинство можливості вимагати шкоду у випадках простого припинення кримінального провадження не є предметом спору, оскільки стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не може вважатися такою, що гарантує відповідне право.

Висновки: ЄСПЛ підкреслив, що на час подій зупинення було автоматичним наслідком початку кримінального розслідування щодо заявника за фактом імовірного неналежного виконання ним своїх обов’язків. Тому рішення про зупинення було прийнято на початковій стадії розслідування. ЄСПЛ наголосив, що стаття 60 (2) Закону про виконавче провадження в редакції, чинній на час подій, не вимагала й не допускала оцінки конкретних обставин справи, зокрема тяжкості ймовірного правопорушення, строку, що сплив із моменту вчинення імовірного правопорушення, або пропорційності тривалості зупинення тяжкості ймовірно вчиненого правопорушення. Відповідно, це положення, що вже не є чинним, не дозволяло будь-якої конкретної оцінки пропорційності. Проте до завдань Суду не належить оцінка відповідного закону in abstracto. В цій справі факт залишається фактом: заявник не обґрунтував свої втрати, оскільки заступник виконавця здійснював необхідну діяльність упродовж зупинення його повноважень.

З урахуванням наведеного заявник не продемонстрував, що поніс індивідуальний і надмірний тягар унаслідок тимчасового припинення здійснення своєї виконавчої практики.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на захист власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: право на грошову компенсацію, права виконавця, наслідки зупинення виконавчої діяльності