Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 травня 2022 року

у справі «MESIĆ v. CROATIA»

за заявою № 19362/18

Щодо цивільної відповідальності політичного діяча за здійснення образливої заяви стосовно адвоката у межах кримінального провадження

Фабула справи: справа стосувалася цивільного провадження у справі про дифамацію, розглянувши яку хорватські суди зобов’язали заявника – колишнього Президента Хорватії – сплатити суму, еквівалентну 6660 євро, юристу – спеціалісту хорватського походження, який практикує у Франції, за те, що він завдав шкоди репутації заявника.

Посилаючись на статтю 10 Конвенції, заявник скаржився, що рішення суду про сплату ним відшкодування завданої шкоди репутації І. Ю. становило порушення свободи вираження поглядів. Він також скаржився на те, що тривалість цивільного провадження була несумісною з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ нагадав, що лише образлива заява, яка дорівнює відвертому наклепу, з єдиним наміром образити не підлягає захисту відповідно до статті 10 Конвенції. Беручи до уваги обставини, за яких було зроблено цю заяву, ЄСПЛ установив, що президент Хорватії намагався захищати себе і його намір полягав не лише в тому, аби образити І. Ю. У зв’язку із цим ЄСПЛ дійшов висновку, що рішення національного суду становило втручання у свободу вираження поглядів заявником. Водночас ЄСПЛ зазначив, що втручання мало правову основу в національному законодавстві, оскільки ґрунтувалося на відповідних положеннях Закону про зобов’язання, а також переслідувало легітимну мету, оскільки було спрямовано на захист репутації І. Ю.

Щодо того, чи було таке втручання «необхідним у демократичному суспільстві», ЄСПЛ зазначив, що коли заявник висловив твердження про потребу І. Ю. у психіатричному лікуванні, він займав посаду Президента і його коментар широко розповсюджувався різними ЗМІ. Таким чином, незалежно від того, слід було розуміти таке твердження буквально (як вважали національні суди) чи метафорично (як стверджував заявник), ЄСПЛ погодився з тим, що воно було здатне не лише заплямувати репутацію І. Ю., але й завдати йому шкоди як у професійному, так і в соціальному житті. Відповідно ЄСПЛ установив, що права І. Ю., передбачені статтею 8 Конвенції, були задіяні.

Оскільки національні суди не застосовували критерії, визначені усталеною практикою ЄСПЛ для урівноваження свободи вираження поглядів і права на репутацію, ЄСПЛ мав здійснити це самостійно. Діючи таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що І. Ю. не був публічною особою до того, як хорватські ЗМІ повідомили про кримінальну заяву; він також не робив жодної публічної заяви щодо Президента. Оскільки обвинувачення, які спровокували заявника висловити спірне твердження, не були оприлюднені й не призначалися для громадськості, його ситуацію не можна порівнювати із ситуацією осіб, які добровільно піддають себе громадському контролю в силу своєї ролі політиків, публічних осіб чи учасників суспільних обговорень із питань, що становлять суспільний інтерес, і для яких прийнятними є ширші межі критики.

Висновки: на думку ЄСПЛ, імовірна причетність Президента до замаху на вбивство та/або його можливі зв’язки з організованою злочинністю, безсумнівно, є питанням суспільного інтересу. Заявник мав право відповісти на таке обвинувачення та захистити себе, що він спочатку і зробив, висловивши фактичні заперечення будь-якого зв’язку з особою, пов’язаною з організованою злочинністю. Утім, він пішов далі і спробував дискредитувати довіру до І. Ю., зробивши образливу заяву з використанням принизливих та зухвалих висловів, які не були необхідними. Особисто образивши І. Ю., заявник не зробив жодного внеску в обговорення питань, що становлять суспільний інтерес, і вийшов за межі прийнятної критики. ЄСПЛ вважав, що напади високопоставлених державних службовців на репутацію адвокатів, що перетворює їх в об’єкт глузувань із метою їх ізоляції та шкоди довірі до них, часто є фактично подібними до загрози позбавити адвокатів / юристів можливості реалізації своїх професійних зобов’язань.

Зрештою, ЄСПЛ обізнаний у тому, що на І. Ю. розповсюджувалася таємниця слідства у Франції, що означало, що він не міг спростувати те, що обвинувачення, наведені в кримінальній заяві, не були абсурдними, як стверджувалося в коментарі заявника, який поставив адвоката в невигідне становище порівняно із заявником – впливовим громадським діячем, до якого через його посаду Президента була прикута значна увага ЗМІ. Твердження заявника не тільки зашкодило репутації І. Ю., але й мало «охолоджувальний», стримувальний вплив на реалізацію ним своїх професійних обов’язків як адвоката. Таким чином, присудження відшкодування шкоди було належною санкцією, щоб нейтралізувати такий стримувальний вплив, і було пропорційним легітимній меті захисту репутації І. Ю.

Констатовані порушення: відсутнє порушення свободи вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: межі критики публічної особи, дифамаційні спори, захист особистих немайнових прав, порушення прав адвокатів