Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 вересня 2022 року

у справі «КАГАНОВСЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»[2]

за заявою № 2809/18

Щодо неналежних умов короткострокового поміщення особи з психічними розладами у відділення інтенсивного догляду психоневрологічного інтернату

Фабула справи: заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на умови його ізоляції у відділенні інтенсивного догляду.

Правове обґрунтування: жорстоке поводження має досягти мінімального рівня суворості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка такого мінімального рівня є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, фізичні та психологічні наслідки, а у деяких випадках від статі, віку та стану здоров’я потерпілого. Держава повинна гарантувати тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання такого заходу не мають завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, та щоб з огляду на практичні вимоги ув’язнення охорона здоров’я такої особи та її благополуччя забезпечувалася належним чином. Під час оцінки умов позбавлення свободи, необхідно брати до уваги їхні сукупні наслідки та тривалість відповідного заходу. Важливим фактором, який слід враховувати, окрім побутових умов, є режим тримання під вартою. Оцінюючи, чи може режим ізоляції вважатися поводженням, яке суперечить статті 3 Конвенції у конкретній справі, необхідно врахувати конкретні умови, суворість режиму, його тривалість, переслідувану мету та його вплив на відповідну особу. Насамкінець, заборона жорстокого поводження у статті 3 Конвенції однаково стосується всіх форм позбавлення свободи і, зокрема, у ній відсутнє розрізнення за метою відповідного заходу; не має значення, чи застосовано захід у вигляді тримання під вартою в межах кримінального провадження чи як поміщення до установи з метою захисту життя чи здоров’я відповідної особи (див. згадане рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), пункти 202, 204 – 206). Крім того, під час оцінки доказів щодо умов тримання під вартою Суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Якщо збір доказів супроводжується об’єктивними труднощами, заявник, тим не менш, повинен надати детальний і послідовний опис умов тримання його під вартою із зазначенням конкретних елементів як, наприклад, дати його переведення між установами, що дозволить Суду визначити, що скарга не є явно необґрунтованою або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Лише правдоподібний та досить детальний опис таких, як стверджується, що принижують гідність, умов тримання під вартою є достатнім доказом жорстокого поводження та належною підставою для повідомлення про скаргу Уряд держави-відповідача. Після того, як Суд повідомить Уряд про скаргу заявника, тягар збирання та надання відповідних документів лежить на останньому. Ненадання Урядом переконливих доказів щодо побутових умов тримання може призвести до висновків про обґрунтованість тверджень заявника (див. рішення у справі «Сукачов проти України» (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, пункт 83, від 30 січня 2020 року).

Стосовно психічнохворих, які більш піддатливі до відчуття неповноцінності, під час оцінки того, чи були конкретні умови їхнього тримання несумісні зі стандартами статті 3 Конвенції, слід враховувати їхню вразливість. Перевірка дотримання Конвенції щодо таких осіб вимагає підвищеної уваги (див. рішення у справі «Руман проти Бельгії» [ВП] (Rooman v. Belgium) [GC], заява № 18052/11, пункт 145, від 31 січня 2019 року).

Висновки: Суд бере до уваги твердження заявника, що за винятком нічного періоду з 27 до 30 червня 2017 року, коли йому дозволяли спати у його кімнаті у психоневрологічному інтернаті, протягом решти часу з 27 червня до 06 липня 2017 року він залишався у відділенні інтенсивного догляду, в якому проживав у кімнаті площею 15 квадратних метрів разом з п’ятьма іншими підопічними. Отже, доступний заявнику особистий простір під час його перебування у відділенні інтенсивного догляду становив 2,5 квадратні метри і це саме собою призводить до виникнення серйозної презумпції порушення статті 3 Конвенції. Хоча заявник перебував у таких умовах порівняно короткий проміжок часу, його ізоляція не супроводжувалася можливістю щоденних прогулянок і участю в інших видах діяльності на свіжому повітрі. Крім того, існували й інші обтяжуючі аспекти умов його ізоляції, зокрема, відсутність свіжого повітря та питної води, а також обмежені можливості прийняти душ. Хоча Уряд посилався на інформацію, що міститься в листах, написаних Департаментом і психоневрологічним інтернатом, які, як вбачається, заперечували конкретні твердження заявника щодо зазначених обтяжуючих аспектів, Суд зазначає, що ці листи мали загальний характер і не містили конкретних вказівок щодо особистої ситуації заявника. До того ж вони були підготовлені в період з березня до травня 2019 року, тобто майже через два роки після поміщення заявника до відділення інтенсивного догляду. За цих обставин, коли Уряд не висунув твердження про невичерпання засобів юридичного захисту і не спростував докладні та послідовні твердження заявника переконливими доказами, Суд готовий прийняти опис умов ізоляції заявника у відділенні інтенсивного догляду і вважає, що у цій справі було порушено статтю 3 Конвенції.

Суд вважає, що зазначені умови не можуть вважатися належними для будь-якої особи, позбавленої свободи, тим більше для таких, як заявник, осіб з психічними розладами. Він також бере до уваги твердження заявника, яке не оскаржувалося Урядом, що поміщення до відділення інтенсивного догляду призвело до значного емоційного стресу та погіршення його психічного здоров’я, і вважає, що сам характер хвороби заявника робив його більш вразливим, ніж звичайну особу, позбавлену свободи, і тому його ізоляція у зазначених умовах могла певною мірою посилити його стрес та негативно вплинути на його здоров’я

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: захист особистих немайнових прав, правовий статус недієздатних осіб, підстави застосування ізоляції, заборона жорстокого поводження