Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 вересня 2022 року

у справі «КАГАНОВСЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»[1]

за заявою № 2809/18

Щодо відсутності передбаченого законодавством порядку звернення недієздатної особи до суду з приводу перевірки законності застосування ізоляції

Фабула справи: посилаючись на пункти 1, 4 і 5 статті 5 Конвенції заявник скаржився, що поміщення його до відділення інтенсивного догляду в період з 27 червня до 06 липня 2017 року було незаконним і необґрунтованим, а також згідно з національним законодавством він не мав права оскаржити його законність та отримати відшкодування.

Правове обґрунтування: пункт 4 статті 5 Конвенції надає право затриманим особам ініціювати судове провадження для перегляду законності тримання їх під вартою (див., серед багатьох інших джерел, згадане рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), пункт 168). Стосовно психічнохворих, важливо, щоб така особа мала доступ до суду, мала право вимагати судового перегляду за її особистим позовом, а також можливість бути заслуханою особисто або за допомогою певної форми представництва. Перегляд за пунктом 4 статті 5 Конвенції не має бути автоматичним, проте повинен надавати можливість відповідній особі самостійно ініціювати провадження (див. рішення у справах «Меґієрі проти Німеччини» (Megyeri v. Germany), від 12 травня 1992 року, пункт 22, Серія A № 237-A та «Горшков проти України» (Gorshkov v. Ukraine), заява № 67531/01, пункти 39 і 44, від 08 листопада 2005 року). Крім того, пункт 4 статті 5 Конвенції стосується лише тих засобів юридичного захисту, які мають бути доступні під час тримання особи під вартою з метою швидкого судового перегляду законності тримання такої особи під вартою, що у відповідних випадках мало б призвести до її звільнення; він не стосується інших засобів юридичного захисту, які можуть використовуватися для перегляду законності періоду тримання під вартою, який уже закінчився (див. рішення у справах «Сливенко проти Латвії» [ВП] (Slivenko v. Latvia) [GC], заява № 48321/99, пункт 158, ЄСПЛ 2003-X та «Баталіни проти Росії» (Bataliny v. Russia), № 10060/07, пункт 69, від 23 липня 2015 року).

Висновки: Суд зазначає, що, окрім посилання на загальне цивільно-правове положення (стаття 16 Цивільного кодексу України), Уряд не вказав жодного конкретного національного засобу юридичного захисту, здатного надати заявнику, як недієздатній особі, можливість прямо оскаржити законність його поміщення до відділення інтенсивного догляду психоневрологічного інтернату та тривале застосування цього заходу. Справді, Суд зазначає, що на момент подій національне законодавство, зокрема пункт 2 частини третьої статті 121 Цивільного процесуального кодексу України, прямо виключало можливість безпосереднього звернення недієздатних осіб до суду.

Суд також зазначає, що Типове положення 2016 року не містить норм, які б передбачали порядок оскарження до суду підопічними психоневрологічних інтернатів законності їхнього поміщення до відділень (кімнат) інтенсивного догляду у таких закладах. Хоча в Законі України «Про психіатричну допомогу» передбачена можливість звільнення на підставі рішення суду про визнання такого поміщення незаконним, Уряд держави-відповідача не роз’яснив національне законодавство та практику з цього питання.

З огляду на наведене Суд доходить висновку про недоведеність, що у цій справі існувала процедура, встановлена законодавством, згідно з якою заявник мав право звернутися до суду для перегляду законності його поміщення до відділення психоневрологічного інтернату, як того вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 4 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: захист особистих немайнових прав, правовий статус недієздатних осіб, підстави застосування ізоляції