Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 вересня 2022 року

у справі «ВАДИМ МЕЛЬНИК ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявами №№ 62209/17 і 50933/18

Щодо обґрунтування судового рішення про продовження строку тримання під вартою на підставі конституційної норми

Фабула справи: заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції, що ухвала суду від 16 березня 2018 року про призначення його справи до судового розгляду була незаконною, оскільки була ухвалена на підставі законодавчого положення, яке не було чинним на той момент, оскільки було визнано неконституційним 23 листопада 2017 року. Він також скаржився, що тримання його під вартою у період з 16 березня до 15 травня 2018 року на підставі ухвали суду тривало шістдесят один день всупереч вимогам Кримінального процесуального кодексу України, який обмежував максимальний строк тримання під вартою на підставі однієї ухвали суду до шістдесяти днів.

Правове обґрунтування: пункт 1 статті 5 Конвенції передбачає:

«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення»

Висновки: Суд зазначає, що після ухвалення ним свого згаданого рішення у справі «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), пункти 35 і 36), в якому він встановив, що ненаведення будь-яких підстав судовими органами у своїх рішеннях про продовження строку тримання під вартою протягом тривалого періоду часу було несумісним з принципом захисту від свавілля, передбаченим пунктом 1 статті 5 Конвенції, Конституційний Суд України визнав останнє речення частини третьої статті 315 КПК України неконституційним. Однак, попри рішення Конституційного Суду України, у цій справі суд першої інстанції послався на це останнє положення, постановивши, що строк тримання заявника під вартою мав «вважатися продовженим».

Отже, вбачається, що тримання заявника під вартою у період з 16 березня до 15 травня 2018 року не відповідало вимозі законності, передбаченій пунктом 1 статті 5 Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції) у зв’язку з триманням заявника під вартою у період з 16 березня до 15 травня 2018 року.

Ключові слова: заходи забезпечення кримінального провадження, підстави тримання під вартою, обґрунтованість затримання, запобіжні заходи