Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 жовтня 2022 року

у справі «СУСЛОВ ТА БАТІКЯН ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявами №№ 56540/14 і 57252/14

Щодо неналежного розслідування скарг про жорстоке поводження з боку працівників правоохоронних органів

Фабула справи: справа стосується кримінальної справи щодо заявників, за результатами якої вони були засуджені до довічного позбавлення волі за вчинення вбивства за обтяжуючих обставин: перший заявник – за замовлення вбивства і придбання засобів для його вчинення, а другий заявник – за його вчинення. Заявники стверджували, що судовий розгляд їхньої справи не відповідав багатьом вимогам пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції. Зокрема, вони скаржилися, що недопущення публіки у судові засідання не було обґрунтованим, вони перебували у виснажливих умовах під час засідань, і вони не могли приватно спілкуватися зі своїми захисниками у зв’язку з неналежними умовами у залі суду. Крім того, вони скаржилися, що не змогли допитати багатьох важливих свідків, а показання фактичної дружини другого заявника Р.Н. були отримані із застосуванням тиску. Перший заявник додатково скаржився на його видалення із зали судового засідання під час значної частини судового розгляду. Другий заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції, що він зазнав жорстокого поводження у відділі міліції, а ефективного розслідування цього питання на національному рівні проведено не було. Насамкінець, він скаржився на неналежні умови тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що якщо особа висуває небезпідставну скаргу або достовірні твердження, що її було піддано поводженню, яке суперечило статті 3 Конвенції, під час перебування під контролем представників держави, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в... [цій] Конвенції», за своєю суттю вимагають проведення ефективного офіційного розслідування (див., серед багатьох джерел, рішення у справах «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, пункт 102, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1998-VIII, і «Лабіта проти Італії» [ВП] (Labita v. Italy) [GC], заява № 26772/95, пункт 131, ЄСПЛ 2000-IV). Яким би не був спосіб розслідування, органи державної влади повинні діяти одразу ж після подання офіційної скарги. Навіть якщо, власне кажучи, скарга не була подана, розслідування має бути розпочате, якщо існують достатньо чіткі ознаки застосування жорстокого поводження (див., наприклад, рішення у справі «Стеван Петровіч проти Сербії» (Stevan Petrović v. Serbia), заяви № 6097/16 і № 28999/19, пункт 108, від 20 квітня 2021 року з подальшими посиланнями). Розслідування має бути достатньо широким, щоб дозволити органам досудового розслідування взяти до уваги не лише дії представників держави, які безпосередньо застосовували силу, але й усі супутні обставини (див., mutatis mutandis, рішення у справі «А.П. проти Словаччини» (A.P. v. Slovakia), заява № 10465/17, пункт 71, від 28 січня 2020 року).

Суд встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників міліції становило системну проблему в Україні у розумінні статті 46 Конвенції (див. рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 173 – 180, від 15 травня 2012 року). З огляду на обставини скарги другого заявника у цій справі і свою попередню практику Суд вважає, що це ще один приклад такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

Висновки: другий заявник вперше поскаржився на жорстоке поводження 02 листопада 2009 року, тобто одразу після його переведення з Києво-Святошинського ІТТ до іншої установи. Вбачається, що на цю скаргу не було відповіді понад чотири місяці, доки 16 березня 2010 року її не направили до прокуратури. Подальше розслідування на національному рівні, головним чином, складалося з допиту відповідних працівників міліції, чиї показання були прийняті беззаперечно. Ніколи не вважалося за необхідне допитати самого другого заявника або провести які-небудь слідчі дії з метою перевірки його тверджень.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції у процесуальному аспекті).

Ключові слова: принцип заборони катування, умови тримання під вартою, порушення засад кримінального провадження