Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 квітня 2022 року

у справі «KHASANOV AND RAKHMANOV v. RUSSIA»

за заявами №№ 28492/15 та 49975/15

Щодо характеру і ключового моменту оцінки ризику у справах про видворення

Фабула справи: Заявникам, громадянам Киргизстану, загрожувала екстрадиція до цієї країни, де їх розшукували за обвинуваченням у незаконному привласненні за обтяжувальних обставин (перший заявник) та за обвинуваченнями у вчиненні декількох епізодів грабежу за обтяжувальних обставин, знищенні майна й убивстві (другий заявник). Заявники скаржилися, що в разі їх екстрадиції їм загрожує реальний ризик жорстокого поводження, оскільки вони належали до вразливої етнічної групи – узбецької меншини. Ці твердження в межах провадження щодо їх екстрадиції та статусу біженців були відхилені. Екстрадиція заявників була зупинена на підставі тимчасового заходу, запровадженого ЄСПЛ відповідно до правила 39 Регламенту ЄСПЛ. У 2019 році Палата ЄСПЛ встановила відсутність порушення статті 3 Конвенції в разі екстрадиції заявників.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ підкреслив, що у справах про екстрадицію зобов’язання Договірної Держави співпрацювати в питаннях міжнародного кримінального права охоплюється обов’язком цієї держави поважати абсолютний характер заборони, передбаченої статтею 3 Конвенції. Таким чином, будь-яке твердження про реальний ризик поводження, що суперечить цьому положенню, має бути піддане однаковому рівню контролю незалежно від правової підстави видворення.

Щодо обсягу оцінки у справах про видворення ЄСПЛ уточнив, що його розгляд не обмежується конкретними твердженнями заявника, а може охоплювати всі три групи ризиків, зокрема: (a) що виникають із загальної ситуації країни призначення; (b) що випливають з імовірної належності до цільової вразливої групи; (c) що пов’язані з індивідуальними обставинами заявника.

a) Що стосується загальної ситуації, то у відповідних випадках варто враховувати, чи є загальна ситуація насильства в країні призначення. Її наявність, як правило, не тягне за собою порушення статті 3 Конвенції в разі видворення до відповідної країни, лише якщо рівень інтенсивності насильства не був достатнім для висновку, що будь-яке видворення неминуче порушить це положення. ЄСПЛ застосовуватиме такий підхід лише в крайніх випадках (Sufi and Elmi v. the United Kingdom, § 218);

b) Стосовно тверджень про систематичне жорстоке поводження із членами вразливої групи ЄСПЛ підкреслив, що оцінка таких тверджень відрізняється від оцінки двох інших груп ризику, і роз’яснив свою методологію розгляду таких справ. По-перше, ЄСПЛ має перевірити, чи було встановлено існування групи, яка систематично зазнавала жорстокого поводження, що підпадає під «загальну ситуацію» в межах оцінки ризику. Заявники, які належать до стверджувано цільової вразливої групи, повинні описувати не загальну ситуацію в тій чи іншій країні, а наявність практики або підвищеного ризику жорсткого поводження з групою, членами якої вони нібито є. Далі вони повинні встановити свою індивідуальну належність до відповідної групи без необхідності доводити будь-які подальші індивідуальні обставини чи відмінні риси (J.K. and Others v. Sweden [GC], §§ 103–105).

c) Щодо ризиків, пов’язаних з індивідуальними обставинами заявника, ЄСПЛ може розглядати їх, зокрема, у випадках, коли неможливо встановити, що певна група систематично піддавалася жорстокому поводженню, незважаючи на можливі, цілком обґрунтовані побоювання переслідування у зв’язку з певними обставинами, що підвищують ризик. У таких випадках заявники зобов’язані продемонструвати наявність інших особливих відмінних ознак, які створили б для них реальний ризик жорстокого поводження, а недоведення таких індивідуальних обставин призведе до того, що ЄСПЛ не встановить порушення статті 3 Конвенції.

Застосовуючи вищезазначені принципи, ЄСПЛ розглянув оновлену ситуацію заявників щодо всіх трьох груп ризиків, а не лише крізь призму їх належності до ймовірно вразливої етнічної групи. На його думку, відповідний матеріал не підтвердив висновок про те, що загальна ситуація в Киргизстані або погіршилася порівняно з попередніми оцінками, або досягла рівня, що вимагає повної заборони видворення до цієї країни. З’ясовуючи становище там етнічних узбеків, ЄСПЛ підкреслив свої попередні висновки (2012–2016 років) про цілеспрямовану та систематичну практику жорстокого поводження із цією групою. Однак нещодавні звіти більше не наводять підстав для такого висновку. Звертаючись, зрештою, до індивідуальних обставин заявників, ЄСПЛ встановив, що вони не змогли продемонструвати наявність прихованих політичних або етнічних мотивів, що стояли за їх переслідуванням у Киргизстані, чи інших особливих ознак, які могли б піддати їх реальному ризику жорстокого поводження. Загалом не було наведено достатніх підстав вважати, що заявникам загрожуватиме реальна небезпека бути підданими поводженню, що суперечить статті 3 Конвенції в разі їх екстрадиції до Киргизстану.

Висновки: ЄСПЛ підтвердив ключовий момент оцінки ризику у випадках, коли заявника ще не було видворено: відповідно до принципу ex nunc це має бути моментом розгляду справи ЄСПЛ. Тому у випадках, коли потрібно взяти до уваги інформацію, отриману після ухвалення органами влади остаточного рішення, необхідною є повна й поточна оцінка. Основна мета принципу ex nunc полягає в тому, аби слугувати гарантією у випадках, коли між ухваленням рішення органами влади та розглядом скарги заявника за статтею 3 в ЄСПЛ пройшов значний період, а отже ситуація в державі перебування могла змінитися (погіршитися або покращитися).

ЄСПЛ підкреслив фактичний характер оцінки ризику в цьому контексті та підтвердив компетенцію палат Суду щодо цього: «Будь-який висновок у таких справах щодо загальної ситуації в певній країні та її динаміки, а також висновок щодо існування певної вразливої групи по суті становить фактичну оцінку ex nunc, зроблену ЄСПЛ на основі наявного у справі матеріалу. […] Відповідно, будь-який розгляд того, відбулося покращення чи погіршення загальної ситуації в конкретній країні, становить оцінку фактів, і така оцінка може бути переглянута ЄСПЛ у світлі змінюваних обставин. Тож нічого не перешкоджає такому перегляду загальної ситуації Палатою в рішенні щодо конкретної справи».

Констатовані порушення: відсутнє порушення заборони катування (ст. 3 Конвенції) у разі екстрадиції першого й другого заявників.

Ключові слова: процедура екстрадиції, захист прав меншин, принцип заборони катування, порядок видворення іноземців