Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 жовтня 2023 року

у справі «PENGEZOV c. BULGARIE»[1]

за заявою № 66292/14

Щодо безпідставного тривалого тимчасового відсторонення судді від виконання своїх посадових обов'язків

Фабула справи: заява стосувалася тимчасового відсторонення заявника, який був суддею та головою апеляційного суду, від виконання своїх посадових обов’язків у зв’язку з пред’явленням йому обвинувачення у вчиненні правопорушень, ймовірно під час виконання своїх повноважень. Заявник покликався на несумісність цього відсторонення із його правом на повагу до приватного життя, а також дотримання вимог справедливого судового розгляду, зокрема вимоги незалежності, неупередженості, та обсягу контролю, який здійснював Верховний адміністративний суд під час перегляду цього рішення.

Правове обґрунтування: критерії, які слід брати до уваги при визначенні того, чи застосовна стаття 8 Конвенції до спору, пов’язаного з трудовими відносинами, були встановлені в рішенні, ухваленому в справі Denisov v. Ukraine [GC].

Відсторонення заявника від виконання своїх обов’язків становило втручання в його право на повагу до його приватного життя, яке було здійснено «згідно із законом». Воно переслідувало законні цілі запобігання заворушенням та захисту прав і свобод інших осіб. Потрібно було визначити, чи був оскаржуваний захід «необхідним у демократичному суспільстві». Щодо якості процедури ухвалення рішень у цій справі, Суд відповідно до статті 6 Конвенції вже встановив, що заявнику не було надано жодних процесуальних гарантій на стадії, коли ВСР ухвалила своє рішення, і що обсяг перегляду Верховним адміністративним судом не був достатнім з огляду на мету спірного рішення та аргументи, наведені заявником.

Висновки: оскаржуваний захід мав серйозні наслідки для приватного та професійного життя заявника. Зокрема, його відсторонення тривало два з половиною роки, протягом яких він був позбавлений заробітної плати та не міг займатися іншою професійною діяльністю. Крім того, у той час, коли ВСР у травні 2014 року ухвалила рішення про відсторонення заявника, національне законодавство не передбачало жодних часових обмежень для такого заходу або будь-яких способів оскарження його правомірності перед незалежним органом влади. Той факт, що кримінальне провадження тривало, був достатньою умовою для продовження відсторонення відповідного судді. Проте не можна було заперечувати, що кримінальне провадження могло тривати дуже довго, як було в цьому випадку, оскільки заявник був виправданий приблизно через сім років після порушення кримінальної справи, і в таких випадках негативні наслідки для приватного життя відстороненого судді були істотними і з плином часу могли тільки погіршуватися. У цій справі, беручи до уваги тривалість кримінального провадження та відсутність правових способів пред’явлення вимоги скасування відсторонення, заявник залишився в стані невизначеності стосовно тривалості відсторонення. Така ситуація також містила невід’ємний ризик для незалежності обвинуваченого судді, який Суд також мав взяти до уваги. З огляду на вищезазначені міркування в цілому, відсторонення заявника від виконання своїх обов’язків не супроводжувалося належними гарантіями проти зловживань і не було виправдано відповідними та достатніми підставами.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: відповідальність суддів, припинення повноважень судді, неналежний судовий розгляд