Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 жовтня 2023 року

у справі «PENGEZOV c. BULGARIE»

за заявою № 66292/14

Щодо недостатнього обсягу судового перегляду рішення про тимчасове відсторонення судді

Фабула справи: заява стосувалася тимчасового відсторонення заявника, який був суддею та головою апеляційного суду, від виконання своїх посадових обов’язків у зв’язку з пред’явленням йому обвинувачення у вчиненні правопорушень, ймовірно під час виконання своїх повноважень. Заявник покликався на несумісність цього відсторонення із його правом на повагу до приватного життя, а також дотримання вимог справедливого судового розгляду, зокрема вимоги незалежності, неупередженості, та обсягу контролю, який здійснював Верховний адміністративний суд під час перегляду цього рішення.

Правове обґрунтування: ця справа не стосувалася призначення або просування по службі судді, що є сферою, в якій очевидним було те, що орган влади, на який покладено функцію управління судовою системою, мав широкі дискреційні повноваження, а стосувалася рішення про тимчасове відсторонення судді, що потенційно могло мати серйозні наслідки для життя та кар’єри відповідної особи.

У цій справі обговорення, головним чином, стосувалося питання про те, чи мало відсторонення здійснюватися автоматично відповідно до частини першої статті 230 Закону про судову систему, чи Вища судова рада (далі – ВСР) могла реалізувати свої дискреційні повноваження у цьому випадку; жодного належного обґрунтування, яке виправдовувало б відсторонення заявника, не було зазначено. Оскільки під час ухвалення рішення йому не було надано жодних процесуальних гарантій, для судів було особливо важливим дослідити всі фактичні та правові питання, що стосувалися справи, щоб забезпечити заявнику ефективний судовий розгляд оскаржуваного рішення.

У цій справі, незважаючи на те, що Верховний адміністративний суд у своєму рішенні зазначив, що ВСР не перевищила своїх дискреційних повноважень, такий висновок, ймовірно, ґрунтувався виключно на характері обвинувачень, висунутих проти заявника. Схоже, що суд не здійснив власної оцінки відповідних фактів або належного розгляду необхідності та пропорційності відсторонення, а лише зіслався на рішення ВСР, не надавши належної уваги відповідним аргументам, що були наведені заявником.

Крім того, Верховний адміністративний суд відмовився перевірити, чи були обвинувачення, висунуті проти заявника, цілком обґрунтованими. Такий підхід, на думку Суду та Уряду, був виправданим з огляду на повагу до незалежності та виключної юрисдикції кримінального суду щодо встановлення кримінальної відповідальності в цій справі. Однак, ЄСПЛ висновив, що відповідно до болгарського законодавства рішення прокурора про висунення обвинувачення судді не підлягали незалежному судовому розгляду.

Беручи до уваги особливу роль суддів у дотриманні верховенства права та дуже серйозні наслідки, до яких може призвести відсторонення судді через його або її обвинувачення, для його або її кар’єри та приватного життя, Суд вказав, що відсутність будь-якого перегляду з боку Верховного адміністративного суду – який не мав юрисдикції принаймні перевірити, чи обвинувачення, яке стало підставою для відсторонення, не було свавільним, протиправним або таким, що не мало фактичних підстав – створювала ризик виникнення ситуації, де судді знаходитимуться в залежності від неправомірного обвинувачення, висунутого органами прокуратури. Така ситуація містила ризик для незалежності судової системи. Про необхідність запобігання такому ризику шляхом судового перегляду рішення про відсторонення судді наголошувала Венеційська комісія у її висновку щодо статті 230. Верховний адміністративний суд не звернув уваги на аргументи заявника щодо цього.

Висновки: у зв’язку з притягненням до відповідальності заявника було відсторонено від виконання обов’язків судді на невизначений термін і без збереження заробітної плати згідно з рішенням ВСР, яке не супроводжувалося належними процесуальними гарантіями, і яке лише містило коротке обґрунтування необхідності такого заходу; більше того, обвинувачення судді прокурором не було предметом незалежного судового розгляду. Перегляд Верховним адміністративним судом рішення ВСР був обмеженим, він не провів власного дослідження фактів і відмовився переглядати обґрунтування обвинувачення. На думку Суду, незважаючи на те, що жоден із цих фактів – відсутність процесуальних гарантій і належного обґрунтування рішення ВСР, обмежений перегляд, здійснений Верховним адміністративним судом, та відсутність судового перегляду обвинувачення – не міг сам по собі призвести до висновку про порушення статті 6 Конвенції, їхній сукупний ефект виявився проблематичним з огляду на обставини справи, ураховуючи захід, про який йдеться, що стосувався відсторонення заявника від виконання обов’язків судді.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) у зв’язку з недостатнім обсягом судового розгляду, здійсненого Верховним адміністративним судом; відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) щодо незалежності та неупередженості Верховного адміністративного суду.

Ключові слова: відповідальність суддів, припинення повноважень судді, неналежний судовий розгляд