Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 жовтня 2023 року

у справі «ROMANIUK v. POLAND»

за заявою № 42179/14

Щодо ненадання обвинуваченому можливості допитати співобвинуваченого, чиї показання були вирішальними для його засудження

Фабула справи: заявник скаржився за пунктами 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції щодо справедливості кримінального провадження проти нього, у зв’язку з ненаданням можливості допитати або вимагати допиту співобвинуваченого в його справі, показання якого були вирішальними для засудження заявника.

Правове обґрунтування: загальні принципи, що стосуються допиту відсутніх свідків та використання судами показань, наданих цими свідками, а також застосування тристороннього тесту, були узагальнені у справах Schatschaschwili v. Germany ([GC], № 9154/10, §§ 100-31, ECHR 2015), AlKhawaja and Tahery v. the United Kingdom ([GC], № № 26766/05 та 22228/06, §§ 118-47, ECHR 2011) та Kuchta v. Poland (№ 58683/08, §§ 44-49, 23 січня 2018 року).

ЄСПЛ з посиланням на свою прецедентну практику підкреслив, що у будьякому випадку, відсутність поважної причини неявки свідка сама по собі не може свідчити про несправедливість судового розгляду. Однак, вона залишається дуже важливим фактором, який слід брати до уваги при оцінці загальної справедливості судового розгляду, та який може схилити чашу терезів (змінити баланс) у бік порушення пунктів 1 і 3 (d) статті 6 (див. згадане вище рішення у справі Schatschaschwili, § 113).

Швидкість провадження не може переважити труднощі, які виникли в заявника під час свого захисту через відмову заслухати ключового свідка.

Висновки: ЄСПЛ зауважив, що хоча, на відміну від справи Kuchta, суд першої інстанції вступив у прямий, хоча і короткий, контакт з R. W. (співобвинуваченим), факт залишається фактом: показання останнього, надані на стадії досудового слідства і такі, що викривали заявника, ніколи не були перевірені шляхом прямого допиту судом або стороною захисту. Більше того, національні суди не обґрунтували свої рішення відповідно до критеріїв, викладених у справі Al-Khawaja and Tahery, а лише посилалися на загальну формальну допустимість довіряти показанням співобвинуваченого (а не свідка stricto sensu), і оцінювали достовірність показань R. W., а також протиріччя в зібраних доказах.

Не зважаючи на те, що показання R. W. були зачитані (оголошені) у судовому засіданні, а заявник мав можливість надати власну версію подій, чим він і скористався, не було доведено, що існували достатні врівноважуючі фактори, які могли б компенсувати несприятливі умови, з якими зіткнулася сторона захисту (див. згадане вище рішення у справі Kuchta, цитоване вище, § 66, та Paić v. Croatia, № 47082/12, § 51, 29 березня 2016 року).

З урахуванням обставин цієї справи, ЄСПЛ вважав, що заявнику не було надано достатньої та адекватної можливості оскаржити показання R. W., які стали вирішальним доказом для його засудження за обвинуваченнями, пов'язаними зі зброєю. Беручи до уваги важливість дотримання прав захисту у кримінальному провадженні, ЄСПЛ виснував, що у цій справі заявник не отримав справедливого судового розгляду щодо обвинувачень у пострілах в L. W. та М. К., а також у незаконному володінні вогнепальною зброєю.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.п. 1, 3 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: порушення права на захист, порушення засад кримінального провадження, право на допит свідків, справедливість кримінального провадження