Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 вересня 2023 року

у справі «VALIULLINA AND OTHERS v. LATVIA»

за заявами №№ 56928/19 та 2 інших

Щодо права на освіту однією з офіційних мов відповідної країни

Фабула справи: справа стосувалася законодавчих змін 2018 року («законодавчі зміни 2018 року» або «реформа 2018 року»), завдяки яким у державних школах було збільшено частку предметів, що викладалися державною мовою – латиською, та зменшено частку викладання предметів російською мовою. Заявниками є батьки та діти, які вважали себе належними до російськомовної меншини в Латвії.

Вони скаржилися, що законодавчі зміни суттєво обмежили використання їхньої рідної мови (російської), в той час, як заявники, які були учнями у відповідний час, здобували освіту в державних школах Латвії. Вони стверджували, зокрема, що висока частка предметів, які мали викладатися латиською мовою, непропорційно негативно вплинула на них.

Заявники посилалися на статтю 2 Першого протоколу до Конвенції окремо та в поєднанні зі статтею 14 Конвенції.

Правове обґрунтування: з огляду на аргумент заявників про те, що вибір мови навчання у сфері освіти наразі охоплюється цим положенням (статтею 2 Першого протоколу до Конвенції), ЄСПЛ мав з’ясувати, чи були висновки, зроблені у «справа Belgian linguistic», застосовними до цієї справи та, у зв’язку з цим, чи мав місце подальший розвиток прецедентної практики ЄСПЛ або будь-яких інших застосовних норм міжнародного права чи практики, що впливають на значення та сферу застосування статті 2 Першого протоколу до Конвенції. У згаданій справі ЄСПЛ вирішив, що попри те, що стаття 2 Першого протоколу до Конвенції не визначає мову, якою має реалізовуватися освіта, право на освіту було б позбавлене сенсу, якби не означало право кінцевих бенефіціарів здобувати освіту державною мовою, або, залежно від обставин, однією з державних мов. Крім того, ця стаття не вимагає від держав поважати мовні уподобання батьків у сфері освіти або викладання.

Оскільки заявники посилалися на справи Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia [GC] і Cyprus v. Turkey [GC] ЄСПЛ зазначив, що суть цих справ не полягала в праві заявників на доступ до навчальних закладів мовою за їхнім вибором, а «державною мовою» відповідної країни. Саме в цьому контексті ЄСПЛ в обох справах постановив, що відповідні учні та їхні батьки можуть вимагати захисту згідно із першим і другим реченнями статті 2 Першого протоколу до Конвенції щодо навчання однією з державних мов відповідної країни. У справі Catan ЄСПЛ лише підтвердив висновки, зроблені в «справа Belgian linguistic». Таким чином, ЄСПЛ не розширював обсяг права на освіту, включивши до нього право на доступ до навчальних закладів мовою за своїм вибором. Також цього не було зроблено й у справі Ádám and Others v. Romania, на яку також посилалися заявники. У цій справі ЄСПЛ підкреслив, що Рамкова конвенція про захист національних меншин (Рамкова Конвенція) визнає, що захист і заохочення (підтримка) мов меншин не повинні шкодити офіційним мовам і необхідності їх вивчати. Було визнано, що за цією Конвенцією можливості викладання мовами меншин можуть відрізнятися залежно від конкретних параметрів місцевих традицій (особливостей) і потрібно шукати баланс між опановуванням офіційною мовою держави та мовами меншин. Стаття 14 цієї Конвенції залишала державам-учасницям широку свободу розсуду щодо забезпечення викладання мовами меншин або навчання такими мовами в їхній системі освіти. Крім того, ЄСПЛ урахував висновки Конституційного суду Латвії щодо відсутності європейського консенсусу щодо прав меншин у сфері освіти, та щодо відсутності підстав вважати, що відповідно до Рамкової конвенції держави мають забезпечувати таку форму збереження та розвитку мовної, етнічної та культурної самобутності як здобуття освіти мовою меншини або в певній пропорції без урахування національної конституційної системи.

Висновки: право, закріплене статтею 2 Першого протоколу до Конвенції, не включає право на доступ до освіти певною мовою; воно гарантує право на освіту однією з національних мов або, іншими словами, офіційних мов відповідної країни.

З огляду на те, що латиська мова є єдиною офіційною мовою в Латвії, заявники не могли скаржитися за статтею 2 Першого протоколу до Конвенції на зменшення використання російської мови, як мови навчання в школах Латвії, як такої. Заявники не надали конкретних аргументів, стверджуючи, що обмеження мали б негативні наслідки для їхньої можливості здобувати освіту.

Констатовані порушення: заява визнана неприйнятною та відхилена (пп. “a” п. 4 та п. 3 ст. 35 Конвенції).

Ключові слова: реалізація прав на освіту, права людини, особисті немайнові права, права національних меншин