Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 12 вересня 2023 року
у справі «N.F. AND OTHERS v. RUSSIA»
за заявою № 3537/15
Щодо вимог до обробка державним органом персональних даних стосовно закритих кримінальних проваджень або знятих чи погашених судимостей
Фабула справи: заявники скаржилися на порушення їхнього права на повагу до свого приватного життя, захищеного статтею 8 Конвенції, у зв’язку з обробкою Міністерством внутрішніх справ (далі – Міністерство) їхніх персональних даних щодо закритих кримінальних проваджень або знятих чи погашених судимостей.
Кримінальні провадження, які були порушені проти заявників, були або згодом закриті з «нереабілітуючих підстав» (наприклад, через застосування Закону про амністію чи досягнення дружнього врегулювання між сторонами), або призвели до їх засудження. Через певний час судимості тих заявників, які були засуджені, були погашені або зняті судом. Персональні дані заявників щодо цих кримінальних проваджень були внесені Міністерством до спеціальної бази даних. У різні дати заявники звернулися до відповідних інформаційних центрів Міністерства із запитами для отримання довідок «про наявність / відсутність судимості, наявність / відсутність кримінального переслідування чи припинення кримінального переслідування». Більшості заявників ці довідки були потрібні для пред’явлення під час працевлаштування або надання своїм поточним чи потенційним роботодавцям. Отримані ними довідки містили детальну інформацію про відкрите проти них кримінальне провадження, наприклад, чи була застосована до них амністія, дати відповідних вироків, кримінальні правопорушення, у вчиненні яких вони підозрювалися або за вчинення яких були засуджені, винесені вироки та назви судів, які їх ухвалили. Деякі заявники, нібито, були згодом звільнені через наявність судимості або їм було відмовлено в працевлаштуванні.
Заявники подали керівникам інформаційних центрів Міністерства скарги, вважаючи, що обробка даних, у тому числі зберігання, що стосувалися закритих кримінальних проваджень та погашених і знятих судимостей, є незаконною та непотрібною, і просили видалити такі дані. Деякі із заявників звернулися до Міністерства з проханням видалити такі дані та видати їм нові довідки. Міністерство повідомило заявників про те, що довідки були видані відповідно до Правил видачі довідок про наявність / відсутність судимості та / або кримінального переслідування чи його припинення, затверджених наказом Міністерства від 7 листопада 2011 року, і що дані, які стосуються кримінального переслідування заявників, зберігаються в інформаційних базах даних відповідно до закону. Кожен із заявників подав судовий позов проти Міністерства. Національні суди відмовили у задоволенні позовів заявників, встановивши в кожній справі, що Міністерство мало право обробляти дані, що стосуються кримінальних проваджень проти заявників та їх засудження відповідно до Законів про поліцію та про персональні дані. Суди зауважили, що тривалість часу, протягом якого персональні дані, пов’язані з кримінальними переслідуваннями та засудженнями, можуть зберігатися в базі даних поліції, не визначалася жодним законодавчим актом, однак накази Міністерства передбачали, що така інформація повинна зберігатися доти, доки відповідна особа не досягне вісімдесяти років. Суди також зазначили, що збереження відповідних даних щодо засудження заявників залишалося необхідним і що відмова Міністерства видалити ці дані не порушувала їх прав.
Правове обґрунтування: оскільки захист персональних даних має фундаментальне значення для реалізації особою свого права на повагу до приватного життя, яке гарантується статтею 8 Конвенції, національне законодавство повинно передбачати належні гарантії, щоб запобігти будь-якому такому використанню персональних даних, яке може суперечити гарантіям цієї статті. Потреба в таких запобіжних заходах є ще більшою, коли мова йде про захист персональних даних, що проходять автоматичну обробку, не в останню чергу, коли такі дані використовуються для цілей поліції. Національне законодавство має, зокрема, гарантувати, що такі дані є релевантними та ненадмірними відносно цілей, для яких вони зберігаються, і що вони зберігаються у формі, яка дозволяє ідентифікувати суб’єктів даних не довше, ніж це потрібно для цілей, для яких вони зберігаються. Національне законодавство також має передбачати адекватні гарантії того, що збережені персональні дані будуть ефективно захищені від неправильного використання та зловживань.
Суд нагадав, що він вже розглядав низку справ щодо зберігання та обробки персональних даних осіб, засуджених за кримінальні злочини, а також осіб, які підозрювалися у вчиненні кримінальних правопорушень, але зрештою були звільнені. Оцінюючи пропорційність втручання у цих справах, Суд брав до уваги такі елементи: характер і тяжкість відповідних правопорушень, рівень фактичного втручання у право на повагу до приватного життя, обсяг і застосування системи зберігання даних, термін зберігання даних, можливість перегляду, гарантії проти зловживань і гарантії, спрямовані на регулювання доступу третіх сторін і захист цілісності та конфіденційності даних (див., наприклад, S. and Marper v. the United Kingdom [GC], № 30562/04 та № 30566/04, §§ 118-24; Gardel v. France, № 16428/05, §§ 65-70; та Gaughran v. the United Kingdom, № 45245/15, §§ 94 і 96, 13 лютого 2020 року, з подальшими посиланнями).
В контексті застосування цих принципів до обставин цієї справи Суд зазначив, що заявники оскаржували не початковий збір даних щодо кримінальних проваджень проти них або їх засудження, а обробку цих даних після закриття цих проваджень з «підстав нереабілітуючого характеру» або після погашення їх судимості чи зняття її судом. Суд звернув увагу на те, що в системі зберігалися дані не лише щодо кримінальних засуджень, але і щодо відкритих проти особи кримінальних проваджень, які згодом були закриті з «підстав нереабілітуючого характеру».
Суд зауважив, що процедура та строки зберігання та обробки даних регулювалися наказами Міністерства, які мали гриф «ДСК» і ніколи не публікувалися в жодному офіційному виданні та не були доступними для громадськості. Національні суди, які посилалися на ці накази, визнали, що такі дані повинні були зберігатися до тих пір, поки особа, про яку йдеться, не досягне 80 років. Відповідно до Закону про персональні дані та Закону про поліцію, персональні дані повинні були знищуватися після досягнення цілей їх обробки, або у випадку, якщо більше не було необхідності переслідувати ці цілі. Однак оскільки відповідні накази Міністерства були засекречені, дискреційні повноваження, надані Міністерству при здійсненні цих повноважень, не врівноважувалися достатніми гарантіями проти зловживань, а можливість будь-якого перегляду виглядала майже гіпотетичною. Чинне законодавство не передбачало жодного розрізнення на основі мети обробки даних, наприклад надання інформації в контексті працевлаштування, і, як наслідок, пропорційність та наявність відповідних і достатніх причин для втручання у право заявників на повагу до їх приватного життя взагалі не оцінювалися.
З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що обробка даних заявників щодо кримінальних судимостей, які були погашені або зняті судом, а також даних щодо кримінальних проваджень, які були закриті з «нереабілітуючих підстав» порушила справедливий баланс між конкуруючими державними та приватними інтересами, та що держава-відповідач перевищила будь-які допустимі межі розсуду в цьому відношенні. Відповідно, така обробка становила непропорційне втручання в право заявників на повагу до їхнього приватного життя, і не може вважатися «необхідною в демократичному суспільстві»
Висновки: обробка державним органом персональних даних щодо закритих кримінальних проваджень або знятих чи погашених судимостей становить втручання у право суб’єкта даних на повагу до його чи її приватного життя, і що його завданням є перевірка того, чи було таке втручання виправданим з точки зору пункту 2 статті 8 Конвенції. Даючи відповідь на питання про те, чи було втручання встановлене законом, Суд зазначив, що питання обробки органами влади даних про судимість особи повинні регулюватися чіткими, детальними правилами, які встановлювали б обсяг і застосування таких заходів, а також повинні існувати мінімальні гарантії щодо, зокрема, тривалості, зберігання, використання, доступу третіх сторін, процедури збереження цілісності та конфіденційності даних і процедури їх знищення, забезпечуючи таким чином достатні гарантії проти ризику зловживання та свавілля.
Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).
Ключові слова: захист права на приватне життя, порушення прав засуджених, право на захист персональних даних
