Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 вересня 2023 року

у справі «YÜKSEL YALÇINKAYA v. TÜRKİYE»[2]

за заявою № 15669/20

Щодо забезпечення права особи на оскарження доказів у кримінальному провадженні за фактом участі у збройній терористичній організації

Фабула справи: справа стосувалася засудження колишнього вчителя за членство у збройній терористичній організації, а саме FETÖ/PDY, раніше відомої як «рух Ґюлена», яку влада Туреччини вважала причетною до спроби державного перевороту 15 липня 2016 року.

Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник стверджував, зокрема, про порушення в зборі та прийнятті, як доказів, даних мобільного застосунку ByLock та про труднощі їх оспорювання, й щодо неадекватності (неналежного) обґрунтування судових рішень щодо таких доказів.

Правове обґрунтування: на думку ЄСПЛ, турецькі суди не забезпечили належних гарантій у справі заявника щодо ключових доказів ByLock, про які йдеться. Зокрема, суди не надали жодного пояснення, чому необроблені дані мобільного застосунку ByLock, які були зібрані спецслужбами, особливо тією мірою, якою вони стосувалися заявника, були від нього приховані. Заявнику також не було надано можливості прокоментувати розшифровані дані застосунку ByLock щодо нього, що могло б дати йому змогу оскаржити обґрунтованість висновків, зроблених у результаті його використання. Крім того, суди не розглянули клопотання заявника про надання вихідних даних для здійснення незалежної експертизи з метою перевірки їхнього змісту та цілісності. Низка аргументів, висловлених заявником, що вказують на побоювання щодо надійності доказів ByLock, такі як невідповідність між різними списками користувачів ByLock, виданими спецслужбами, а також між кількістю ідентифікованих, і зрештою, притягнутих до відповідальності користувачів і кількістю завантажень – так само залишилися без відповіді.

Ці вади були посилені недоліками в обґрунтуваннях судів щодо доказів ByLock. Зокрема, заявник стверджував, що ByLock можна було завантажити з загальнодоступних магазинів програм або сайтів до початку 2016 року – тобто впродовж приблизно двох років – без будь-якого механізму контролю. Цей аргумент вимагав подальших роз’яснень судів, зокрема щодо того, як було встановлено, що ByLock не використовувався і не міг використовуватися кимось, хто не був «членом» FETÖ/PDY в розумінні статті 314 § 2 Кримінального кодексу Туреччини.

Загалом суди не забезпечили достатніх гарантій, аби можна було стверджувати, що заявник мав реальну можливість ефективно оскаржити докази проти себе, не розглянули важливі питання, що лежали в основі справи, та не навели причин для обґрунтування своїх рішень. Такі недоліки були несумісними із самою суттю процесуальних прав заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції, підриваючи довіру, яку суди в демократичному суспільстві мають викликати у громадськості. Отже, кримінальне провадження проти заявника не відповідало вимогам справедливого судового розгляду, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Висновки: національні суди не можуть використовувати докази, електронні чи ні, у спосіб, який підриває основні принципи справедливого судового розгляду. Хоча у боротьбі з тероризмом може бути важливим використання електронних доказів, провадження в цілому, разом зі способом отримання та представлення доказів, має бути справедливим. Зокрема, заявнику має надаватися можливість оспорити докази та заперечити проти їх використання у провадженні, яке відповідає гарантіям пункту 1 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: стандарти Конвенції, правовий режим надзвичайного стану, відступ від міжнародних зобов’язань, право на справедливий судовий розгляд