Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 вересня 2023 року

у справі «SEDRAKYAN v. ARMENIA»

за заявою № 5337/13

Щодо неправомірності відмови апеляційного суду доплатити судовий збір у справі про відшкодування вартості відчуженої муніципальним органом квартири

Фабула справи: справа стосувалась відмови заявнику у праві оскаржити рішення суду нижчої інстанції про відмову у задоволенні позову про компенсацію за квартиру, відчужену органом місцевого самоврядування з підстав незадоволення заявником формалістичної та нечіткої вимоги суду доплатити судовий збір.

Заявник скаржився, що йому було відмовлено в доступі до Апеляційного суду в порушення гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ звернув увагу, що загальні принципи, що стосуються доступу до суду, були узагальнені в справі Zubac v. Croatia ([GC], № 40160/12, §§ 76-81 та 84, 5 квітня 2018 року). Вимога про сплату судових зборів у цивільних судах у зв'язку з позовами, які належить вирішити, не може розглядатися як обмеження права на доступ до суду, яке є несумісним саме по собі з пунктом 1 статті 6 Конвенції, за умови, що сама сутність права на доступ до суду не порушена, а застосовані заходи є пропорційними цілям, переслідуваним у світлі статті 6 Конвенції (див. Nalbant and Others v. Turkey, № 59914/16, § 34, 3 травня 2022 року).

Суд зазначив, що подаючи позов про відшкодування шкоди, заявник прагнув отримати відшкодування за свою знесену квартиру, і Апеляційний суд, як суд другої інстанції, мав повну юрисдикцію для розгляду обох питань щодо факту і права. У зв'язку з цим ЄСПЛ повторив, що за наявності процедур оскарження Договірні держави повинні забезпечити, щоб фізичні та юридичні особи в межах їх юрисдикції продовжували користуватися тими самими основними гарантіями статті 6 в апеляційних судах, які їм надаються в судах першої інстанції (див., зокрема, Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, § 45, 20 грудня 2007 року).

ЄСПЛ відзначив, що не має нічого незвичайного в системі, в якій судові збори за вимоги грошового характеру залежать від суми спору (див. Urbanek v. Austria, № 35123/05, § 57, 9 грудня 2010 року). Він також зазначив, що Апеляційний суд мав право не погодитися з заявником, що його майновий позов не може бути оцінений.

Висновки: за обставин цієї справи сумнівно, що заявник міг виконати вимогу, висунуту йому Апеляційним судом. Зокрема, Апеляційний суд нечітко посилався на «ринкову вартість майна», яка, крім того, повинна була визначатися на підставі довідки або висновку, наданих компетентним органом, і надав заявнику двотижневий термін для усунення недоліків апеляційної скарги щодо сплати судового збору. Однак стара квартира заявника вже давно була знесена, і навіть судові експерти не змогли визначити вартість його помешкання в ході кримінального провадження. За таких обставин ЄСПЛ не погодився з позицією Уряду, що заявнику не вистачало старанності, оскільки він не виконав нечітку та формалістичну, за даних обставин, вимогу Апеляційного суду, але оскаржив його рішення в Касаційному суді. Що ще більш важливо, Уряд не пояснив, як заявник повинен був провести таку оцінку протягом двох тижнів, щоб він міг визначити та сплатити суму судового збору, що підлягає сплаті, та повторно подати свою апеляційну скаргу. Уряд також не надав жодних прикладів національної практики, де за подібних обставин вимогу, висунуту Апеляційним судом, було можливо виконати. З іншого боку, Уряд не оскаржував аргумент заявника про те, що, згідно з теперішньою практикою, за обставин, коли неможливо було визначити ціну позову, апелянти використовували для сплати суми судового збору, що застосовуються до вимог немайнового характеру, про що свідчив підхід регіонального суду у справі заявника. На думку ЄСПЛ, це не виключає можливості, у відповідних випадках, доплатити такий збір на більш пізній стадії, якщо після розгляду позову по суті національний суд встановить вартість позову заявника. Тому для ЄСПЛ не був переконливим аргумент Уряду про те, що заявника слід звинувачувати в недотриманні норм апеляційного оскарження.

У зв'язку з цим ЄСПЛ взяв до уваги аргумент заявника про те, що він не міг вимагати відстрочення або звільнення від сплати судового збору з урахуванням свого майнового стану, оскільки, по-перше, він не міг обґрунтувати свою фінансову незабезпеченість з огляду на свої передбачувані достатні доходи, і, у будь-якому випадку, він не міг подати таке клопотання, не знаючи фактичної суми судового збору, що підлягає сплаті, а отже, і своєї спроможності сплатити її.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: житлові спори, право на перегляд судового рішення, порядок справляння судового збору, право на справедливий суд